Современная проза

— Як вона це почула? — замислився Марек, більше здивований слухом ворожки, ніж її віщуванням. — Бо я щовечора випиваю ложку колоїдного срібла й натираю вуха бальзамом монахів-боніфратів. Це діє ліпше, ніж слуховий апарат. Добре, воду я наставила. Тож припильнуй, дитинко, і позаливай, а я пошукаю карти.…

— Я питаю не у вас, а в решти стада, — присадив її Четвертак. — Зрозуміло? Охоче послухаю критичні зауваження. Сміливі думки, контроверсійні питання. Ну, є хтось відважний? Я несміливо піднесла пальці на висоту брів. І зараз же опустила руку. Проте зелені очі доктора Четвертака вловили цей порух. …

Сива зозуля і далі кує зі старої акації, тільки вже не з нашої. Наша засохла і зять Сергій її спиляв. Та й батька вже нема, відтоптав ряст. А Петро Бойко висвятився у священики і зараз десь у Канаді, серед діашпори слово Боже проповідує. Там його ще слухають, оте Слово… Отак і досі сидів би я напевне…

Ось чому всі четверо прийшли сьогодні в урочище, до входу в печеру. — Ну, скільки часу пройшло? — швидко запитав Вухо, підтюпцем підбігши до гурту. — Сорок три хвилини, — відповів Данило, якому батько нещодавно подарував першого в його житті годинника. — Не бре? — Вухо повернув голову до сестри.…

Олег Петрович замовк, світячи білозубою посмішкою у бік чоловіка в темному пожмаканому костюмі, що з якоюсь тваринною насолодою колупався в носі. Чоловік прибрав руку від обличчя і зацьковано обдивився довкола. Він мовчав. Так минуло кілька важких хвилин. – Отже-отже! Степане, якщо ви не хочете говорити,…

На пальцях були маленькі нігті, сильно підточені, бо вона їх гризла. І все йшло так добре, як колись. Софійка довго спала тими днями, бо не мала чим зайнятися. Від останньої ексгібіції пройшло більше місяця, а вона ще не разу не сідала та не малювала. Проте щодня спостерігала за зеленим миготінням.…

Трилер по-американськи, або Історія про інтелектуальну власність 25 березня,1993, Вашингтон, Міжнародний валютний фонд, художня виставка – Оце так успіх! Неймовірно! Невже ваша країна має семитисячолітню історію? Трипільська культура? Що там етруски і шумери… Назавтра заплановане інтерв’ю…

В академії я вчився добре, ніхто краще за мене не писав, ніхто ліпше за мене не складав віршів, що завжди відзначав професор Горка, ніхто так гарно не говорив божественною латиною — вже за те мої товариші-спудеї мене не любили; зрештою, і я також нікого з них по-товариському не любив, був-бо, як уже…

За спиною загупали кроки, завищали немилосердно двері, й Олізар різко обернувся. З сіней до нього виходив огрядний чоловік. Величезні вуса спускалися нижче підборіддя до важкого, сливе потрійного підборіддя, побиті червоними артерійками очі зирнули поважно, але й милостиво. Олізар схиливсь у поклоні.…

Припалюючи сигарету, боковим зором зауважив, що у бляшаній поштовій скриньці на стіні ліворуч щось біліє крізь круглі дірочки в її металевих дверцятах. Це вже, значить, і ранковою поштою обнесли. Чи, може, нехай лежить, зачекає до вечора? Але ні, треба подивитися, що воно там. Поштовий ключик, ось він,…

— Вино теж закріплене. — Вино для кріпаків. — І для Кріпке. — Будемо кріпитися далі? — Закропимо душі. Гей! Будьмо! Вовчик зробив кілька потужних ковтків і віддав пляшку мені, а сам знову закурив. — Я забув тобі сказати. Рябчук надіслав книжку і кілька нових віршів. — Покажи. — Вірші…

Гуртом "цвітні" довго не протрималися, кожен потроху знаходив себе, хтось таки підписувався на серйозний незаконний бізнес, хтось починав працювати на солідні банки та концерни. Рибалка прибрав до рук ринок "Універсум". Якщо визначити більш точно: в один прекрасний день прийшов до директора, якого знав…

Дарина мало знає про все, що навколо – яке воно насправді. Іноді їй здається, що інші знають не набагато більше. Люди здаються їй загадковими. Те, які вони насправді, можна дізнатися, заглянувши всередину. Дарина не знає, що у них усередині. А того, що ззовні, вона не може розгадати. Дарина намагається…

– Я не хочу більше з тобою розмовляти! Чуєш, не хочу! Усе! – Роздратовано пролунало в слухавці. Та «не хотіла» вона недовго. За хвильку я почув її знову. – Який же ти козел! А вибачитись не хочеш? Тобі що, реально все до лампочки? – Ну, це вже знущання. Ти ж щойно казала, що не хочеш зі мною розмовляти.…

В жовтні бистрий і небезпечний водоспад Какабека змілів, вода на дні Кам’янистої річки стишила плин, і каміння, навесні сховане під горами піни, зараз чорними потворами виступило з води. Неподалік водоспаду люди збудували дерев’яний міст через бурунисту ріку і проклали уздовж високого берега дерев’яний…

А знаєте чого бояться пінгвіни? Прибирання! Адже воно порушує священний культ «місця». У передінфарктному стані, з підібганими ногами він сидить на дивані і намагається збагнути, чому це пилюка, місце якій на шафі, на підвіконні, під диваном та на його власних вухах, раптом зникає у череві страшної звірюки…

Проявлення «Візантійської фотографії» відбулось. Конспект відкритого уроку — це не так вічне, як вперте повернення парадоксів Антихомського Єшкілєва… […] вперше він перейшов з можливого у наявне на північній околиці міста С., городян якого остання війна розвіяла шляхами і кресами східньоєвропейської…