Драматургия

Лина (твердо). Брось, Дан. Как бы жизнь не загоняла человека в тупик, для него всегда остается хоть одна лазейка. И всегда время – на его стороне. Пережить можно абсолютно все! Абсолютно! Даник. А если просто не хочется это переживать? Или нет рядом людей, которые бы помогли пережить это? Лина…

Он (оглядевшись, свешивается с кровати и выплевывает таблетки или то, что от них осталось) . Тьфу, тьфу… Нет, я никогда не выздоровею. Я буду лежать так год, два, три, четыре… Нет, я буду лежать так сто лет, и мама будет приносить мне чай с малиновым вареньем, и с медом, и с лимоном. А еще мандарины…

Людмила Викторовна. Я во всём этом не разбираюсь, ты мне покороче и попроще объясни, что я должна сделать? Батоненко. Объясняю. Антон уже три года доктор химических наук, а я, его заместитель, даже не кандидат. Я ему как-то намекал о своём желании защитить кандидатскую, но он сделал вид, что не понял.…

С п у н и. За что? М у н и. Из-за весёлой выходки, невинной шутки, которую друг всегда извинит, и даже наш король мог бы, когда б… Не замечал ли ты, Спуни, в последнее время некую определённую, решительную перемену в нашем дорогом суверене? С п у н и. Я заметил, Муни. И знаю, на что ты намекаешь,…

Полина . У нас нет рояля, чего он выдумал. И он денег никогда бы не взял. Эля . Да, он говорит, они так называемые порядочные люди. Я их денег не тронул. Полина . У нас только пианино. Эля . Полина, я вас давно хотела спросить, а как у вас с Костей? Полина . Что? Эля . Как складывается?…

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ.  А тебе за шо? МИКОЛА ЯНОВИЧ.  За бюджет, за пріватізацію кримськіх пляжів і австрійськіх вілл. Мало лі за шо. Залітає Інна Германівна. ІННА ГЕРМАНІВНА.  А-а-а! ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ.  Шо такоє? Шо за воплі? ІННА ГЕРМАНІВНА.  Я вибєжала…

Закони буття однакові для всіх – для тих, хто вдома чи на чужині, для юних і зрілих, для тих, хто на вершині або тимчасово в ямі. «Гастарбайтерки» Наталки Доляк нагадують ці непорушні рятівні правила-рухи. Коли все валиться з рук і летить чортам під хвіст – увімкни джайв. Коли опускаються руки і підкошуються…

Зізі . Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви! Жозефіна . Ві не рві! Михайло . Не руш собаки! Лиши мені зараз! Зізі . Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Біга, тріпле платок, а собака рве). Михайло . Лиши, кажу! А то встану та вуха намну! Зізі . Попробуй! Я маме скажу! Мужик! Михайло…

Ніна Семенівна. Бувай! Зоя Іванівна, не підводячи голови, мовчки махає рукою. Але тут до вчительської заходить розгнівана Інна Йосипівна, ледь не силою штовхаючи перед собою Литвина. Він засмучений. Навіть дуже. Інна Йосипівна (обертається у дверях. Тоном наказу). Ігоре!…

Старшина. Мольчать! З ким це ти гу­бу роз­пустив? Ска­за­но тобі, щоб по щу­чо­му велінню. Сторож. Та про ме­не, я й піду! Але ж я за­пев­не знаю, що ви й сьогодні не поїде­те. Старшина . Ну, ну, базікай! Сви­но­та! Сторож . А звєсно. Старшина . Ти хо­чеш, щоб я те­бе по мар­мизі за­то­пив?…

Дівчата. Ота­кої ще ви­га­дай! Соломія. Хіба не чу­ла, що тут по захід сон­ця раз у раз во­дя­ник бов­тається? Текля. Я во­дя­ни­ка не бо­юсь. Дівчата. Не бійся, та сте­ре­жи­ся. Текля. Пхи! От­же нав­ди­во­ви­жу вам бу­ду йо­го дра­ту­ва­ти. Водяник, во­дя­ник, Дам тобі ме­дя­ник,…

Мартин. О, ще й як на­дає! Та я як нап'юсь, тоді бе­ри у ме­не все, бе­ри, що хоч, усе про­дам без тор­гу… Навіть і са­мо­го се­бе про­дам! Про­щай­те, ку­ме!.. Бичок. Пам'ятай же, го­су­да­рю мій, що те­пер ти ви­нен мені вже півто­рас­та без двох… Мартин . Як півто­рас­та? Ого-го! Е, ні, стри­вай­те,…

ЯВА IV Входить Федір. Федір . Здрастуй, з неділею будь здоров. Данило . Спасибі, дядьку, будьте й ви здорові. Федір . Житіє читаєш? Данило . Ні, гражданська книга. Федір . А я думав - житіє. Люблю слухать божественні книги. Що ж, хоч хлопець і почав там трохи шупить у добре чита,…

Анеля. Мамо! Треба сьогодні! Мати. Сьогодні - не знаю… Ти ж сама бачиш, в якому він клопоті. Допізна щось обмірковує і підраховує. Навіть заговорюватися став. Як тут до нього приступитися? Десь кашляють. Тсс… Здається, вже встав… Ні, не можна сьогодні. Анеля. Тільки сьогодні, мамунечко люба!…

Африкан Свиридович. Так. Свирид Опанасович. Так. Говорячи це, Свирид Опанасович професійно відчикрижує дракону голову і заходиться його обдирать. З сіней знову чути істеричне скавучання Джека і дряпання його пазурів. Саломон Самсонович. Потом знов все велике, динозаври, бронтозаври, всякі…

– Доброе утро, мистер Роксборро. Ваш завтрак на столе, документы рассортированы по степени важности. В десять у нас совещание. Вот ваше расписание на сегодня. Кладу папку перед мужчиной приятной наружности. Его тело помнит ещё усилия в спортивном зале, как и запомнило аромат дорогого парфюма. Гладковыбритое…

– Доченька, не бойся, это моя жена. Её зовут Зои, – мягко произносит Скот, пытаясь руками поймать что-то позади него. Опускаю взгляд и вижу тонкие ножки в чёрных колготках, ботинки слишком массивные для пятилетнего ребёнка. А в Саванне довольно-таки жарко даже для осени. Безуспешные попытки вытащить…

Неприятное жужжание где-то далеко резко проникло в моё сознание, вытесняя все мысли. Распахнула глаза и безынтересно наблюдала, как мой мобильный вибрирует, кружась по тумбочке. Не хотелось говорить ни с кем. Но всё же, рука зачем-то потянулась к телефону, и в глаза бросились тёмно-синие пятна на запястьях…

ФЕДЬКА. Зачем? АРИНКА. Шевелись. ОСИПОВ. А ну, постой, молодняк. АРИНКА. Федька, валенок. Со святым праздником вас, уважаемые, радости вам... ОСИПОВ. Хорошо, порадуемся, красавка. Разом или по очереди, как желаешь? ФЕДЬКА. Не надо, дяденьки. ОСИПОВ. Убери его, Пётр. (Хватает за ворот Аринку.)…

Мэр. О-о-о, мамочки, мамочки… (И только тут замечает посетителя, надевает очки, поправляет галстук.) Э-э… э… Товарищ, вы кто? Почему без доклада? Сумасшедший. Я – сумасшедший. Мэр. Мм… кто-то, кажется, был уже… (Припоминает.) Тоже как бы того… Сумасшедший… И тоже как бы… Извините, это что…