ТЮ!
Шрифт:
Що його було робити, дорога редакціє? Вертати до мами?
Триста лєт снилася Нінон перспектива коров’ячо-городньої безстрокової каторги. Триста п’ятдесят лєт вона їй снилася.
Вірила Нінон Вовчик у свою зірку-провідницю. Завжди в скрутну хвилину дарувала їй доля якесь диво-чудо, посилала рятівну людинку з рятівним колом. Завдання було одне - втриматися на поверхні до їх (людини і кола) з’яви, аби не скінчити свій життєвий шлях десь на смітнику, серед драних яскравих упаковок від заморських смаколиків.
Нінон покинула сумні думки і визирнула за поріг. Над Трапезундом-Трабзоном не було жодної хмаринки. Пахощі моря, густі, схожі на гіркуваті чорнобривцеві, домінували у терпкому повітряному коктейлі південного порту. Особливо, як вийти за
Проте Нінон Вовчик без потреби з лавки, де за леґальною версією торгувала за наймом, не виходила. Ці турки дивували навіть її, яка багато чого в цьому житті бачила. З’ява Нінон на турецькій вулиці мала б обставлятися як візит Папи Римського, з поліційними кордонами, посиленими нарядами сек’юріті і броньованим папамобілем, аби не стати фатальною для палких анталійських прихильників пишної жіночої краси.
Практична Нінон була вже обстріляним житейським бійцем, коли вперше зібралася виїхати до Туреччини по крам. Як ото колись чумаки у Крим по сіль. Розуміючи, що пасовисько вже добряче витолочене армадами вітчизняних «човників», вона з калькулятором у руках і своїм інтересом у голові довго прикидала, чи вкладається цей крок у ґенеральний план побудови комунізму в ареалі існування окремо взятої людини - Нінон Вовчик. Відомо було їй і про інший бізнес, що як картопляне поле колорадських жуків приманював її вітчизняних посестер.
Сентиментальна, тонкосльоза, не як сестра Валентина, Нінон все ж анітрохи не співчувала новопосталим Роксолянам, які аматорським штурмом брали ласолюбних сучасних сулейманів, вважаючи за свій найбільший життєвий успіх втрапити до їхніх бордельних гаремів. Українські Наташі нехтували огромом оприлюдненої інформації про небезпеки й невигідність цього бізнесу, по-тарганячому лізли в пастку з хлорофосом і сотнями наражалися там… Алґоритм сучасних роксолянських набігів на Туреччину був усім відомий.
Спершу - гоц, гоц, гоц, приїхали, розбрелися, рознюхалися.
Тоді - гоца-др###ала, гоца-др###ала по шинках та банях. І насамкінець - др###ала, др###ала, др###ала, аби ноги на плечі, і на них вироблене, замордоване тіло із заробленими болячками й синцями. Ідею піти таким шляхом Нінон відкинула одразу й безповоротно. І не тому, що боялася конкуренції: на цьому ринзі і у своїй ваговій категорії їй не було чого страхатися, - будьяка добровільна бранка на її тлі виглядала задрипою. Нінон шанувалася. Їй потрібні були не просто гроші на витребеньки й забаганки. Їй потрібний був стартовий капітал для відкриття свого бізнесу. Нінон вирішила поєднати два бізнеси - торговий і роксолянський - взявши з кожного найвигідніше й відкинувши непотріб.
До завоювання Туреччини надавалися два її життєві креда: «не знаючи броду, не лізь у воду», і «язичок мельне, та й у кут, а губу натовчуть». Провівши польові дослідження з турецького сексу, Нінон вполювала таки потрібну інформацію, вирахувала потрібну людинку і «пішла заміж» за небідного гладуна з масними оливками очей, чим підняла його рейтинґ, даруйте за каламбур, на небачену навіть у колишній Оттоманській Порті височінь. Як це їй вдалося - справа грамотно проведеного маркетинґу і знання людської психології. Технологічні подробиці Нінон тримала в суворій таємниці. Не як марксизм-ленінізм, що роздзвонив про свої «трі істочніка і трі саставниє часті» на весь світ, за що й поплатився.
Магазинчик, у якому Нінон вдень пропонувала покупцям такий самий асортимент краму, що й у тисячі інших подібних закладів, користувався нездоровою популярністю.
Бо втаємничені постійні відвідувачі знали про його нічну трансформацію у, сказати б, масажний кабінет для обраних.
Гості добиралися ретельно: їх не повинно бути багато, вони повинні бути потрібними і перспективними. Екстраординарна популярність Нінон, яка її саму спочатку дивувала, згодом навіть тішила, а зараз набридла до оскоми, перебирати харчами дозволяла.
Турок виявився
не цілковитим турком і швидко обчислив свій хосен від їхнього міжнародного союзу. Він процвітав, обріс новими бізнесовими партнерами, такими самими страшенними женихлявцями, що пасли очима Нінон, відкрив кілька філій і шкодував лише, що природні біфуркації видають на-гора такі діаманти жіночності як Нінон поштучно, а не серіями.Спроби турецькопідданого надурити її в розрахунках, приховати справжній проґресуючий прибуток, свій відсоток з якого Нінон вже двічі підвищувала, вона придушила в зародку, як Ксена принцеса-воїн. Бо вже заснувала на далекій батьківщині своє діло, і всім серцем бажала йому процвітання. Їй було байдуже-байдужечки до безладу й гризонини на рідних теренах. Як, утім, і теренам до неї. Нінон мурувала між собою і вітчизняною розікраденою економікою фортецю і копала рів, заповнений власноруч заробленими грошима, вона історично справедливо вважала: якби всі, хто ще має зуба в роті і пазура на пальці, взялися облаштовувати власний доброжиток, то й державу б облаштували, а не жебрали по світах у себе ж украдене.
Одне турбувало Нінон і щодень то дужче - Душман. Поклавши собі колись не залучати до сімейного бізнесу сторонніх, щоб не збільшувати й без того критичний ризик, Нінон залишила свого коханого розпорядником коштів у Тихих Водах. Душман мусів звітувати і погодився на фінансову підлеглість. Розуміючи, що з часом він прагнутиме рівноправних партнерських стосунків, президент фірми Нінон хотіла переконатися в його надійности й кебеті.
Привід для стурбованости у Нінон не забарився. Останнім часом Душман звітував через човникову дипломатію про свій лізінґ-консалтінґ-інжінірінґ з її грошиками рідше й рідше. Ймовірно було припустити, що наставляє Нінон фінансові роги. Небавом вона, Нінон, зможе працювати фермою з вироблення пантокрину. «Хоч тоді буде якийсь зиск з клятого Душмана», - гірко посміхнулася Нінон. Та попри все при згадці про Душмана не переставало щось млоїти в її здоровому організмі. Охо-хо-хо-хо. «Бєз тєбя мінє, любімий мой, лєтєть с аднім крилом».
«Ти атказала мнє два раза, нє хочу, сказала ти. Вот такая вот зараза дєвушка маєй мєчти», - хвацько виспівував її касетник на всю колишню Візантію, навіваючи на Нінон сумні, ба й трагічні настрої. Нінон дивилася на портрет Жириновського, наклеєний на стіні за касою, і розмірковувала.
Як же так могло статися, що вона, Нінон, окраса і гордість київських ринків, «гори смачних лісових горіхів, залитих солодкими річками карамелі», причина кількох десятків вибитих зубів, підбитих очей і одного зарізаного лиця кавказької національності, могла так нерозумно й безперспективно розпорядитися собою в особистому плані? «Дараґая, - казав їй один знайомий Анатолій Абрамович, - дараґая, паслєдній раз прєдлаґаю. Я абращу вашу двіжімость, - він вкотре обмацував темпераментним не за віком поглядом гори й долини нінонського тіла, яке досягло піку стиглої жіночности - в нєдвіжімасть. Я скоро уєзжаю. Паєхалі са мной. Ви астановітє палєстінско-ізраїльскую вайну. Ім будет нєкаґда ваєвать, ані будут разбівать сваі палатачниє гарадкі вакруг вашєва дома, чтоби только пасматреть на вас.
Что ви забилі в етам страннам гасударстве, гдє нікаґда нє панімалі і нє любілі женщін?».
Нінон заткнула пельку «заразє маєй мєчти» і ухвалила вольове рішення: за тиждень їде додому і спитає в Душмана повний бухгалтерський звіт за свої грошики. За три роки. А не відзвітує - Нінон припинить інвестиції тобто візьме топір та одрубає йому все. По саме нікуди.
Кліп про Нінон на пісню «Вставай, страна аґромная»:
ВСТАВАЙ НА СМЄРТНИЙ БОЙ. Нінон як МатірБатьківщина з київської Лисої гори, прозвана в народі Лаврентіївною, закликає саму себе до страшної помсти Душманові. ПУСТЬ ЯРАСТЬ БЛАҐАРОДНАЯ. Нінон у тому ж образі, але з плакату Тоїдзе, запитує: «Чи є в тебе совість, Душмане?» ВСКІПАЄТ, КАК ВАЛНА. Нінон перед ансамблем пісні й танцю військового округу дає Душманові зрозуміти, що не пропаде без нього, як не пропала досі. СВЯЩЄ-Є-ЄННАЯ ВАЙНА-А-А.