Классическая проза

Писательская манера Ли обладает особой убедительностью. Характерная для него непредвзятость и естественность в показе мира, в изображении людей и условий их жизни побуждают читателя увидеть и воспринять действительность именно такой, как ее видит и воспринимает автор. А это авторское восприятие часто…

Не удивительно, что маленькія деревенскія дети съ воемъ побжали прочь, а т, которыя были побольше, закричали, какъ сумасшедшіе. Собаки Клауса стали рваться изъ своей упряжи, стараясь схватить чудовище и яростно лая, между тмъ какъ самъ Клаусъ сердито ворчалъ на нихъ. Стая гусей съ громкимъ крикомъ поднялась…

Но было еще кое-что, беспокоившее его больше, чем этот шум ! Это были крысы. Особенно когда он был ребенком, ничто так не мучило его и не приводило в такой ужас, как крысы. Именно эти мерзкие животные сбегались на запах горящих свечей, которые ставили у него в ногах. Они обгладывали его одежду, и он…

Дети его ходили такими оборванными и одичалыми, словно росли без родителей. Его сын Рип походил на отца, и по всему было видно, что вместе со старым платьем он унаследует и отцовский характер. Обычно он трусил мелкой рысцой, как жеребенок, по пятам матери, облаченный в старые отцовские, проношенные до…

– Надеюсь, ты понимаешь, – говорит Пейсли, – что я решил присовокупить эту вдову, как органическую часть, к моему наследству в его домашней, социальной, юридической и других формах отныне и навеки, пока смерть не разлучит нас. – Все ясно, понятно, – отвечаю я. – Я прочел это между строк, хотя ты обмолвился…

Сказав это, саговая пальма обиделась и замолчала. – Что касается меня, – вмешалась корица, – то я почти довольна своим положением. Правда, здесь скучновато, но уж я, по крайней мере, уверена, что меня никто не обдерет. – Но ведь не всех же нас обдирали, – сказал древовидный папоротник. – Конечно, многим…

– Странная штука жизнь, вы не замечали? Вот я здесь, все мне нравится. А когда я услышал, что надо сюда ехать, я стонал от горя. – Неужели, сэр? – Да. Стонал. Если бы вы знали, вы бы поняли почему. Бидж все знал. Он вообще все знал про замок и его обитателей. Он знал, что Хьюго Кармоди еще недавно…

конечно же, лучшие миры и времена. Но и летом деревня не оставляла равнодушных. Разве можно, стоя у двух красных петухов на воротах последнего дома, без душевного трепета смотреть в темень чащи, и понимать, что впереди за елями, соснами, осинами и дубами сокрыто неведомое? Деревня встретила…

II Первого сына спровадил Конечно, можно представить себе, каким воспитателем и отцом мог быть такой человек. С ним как с отцом именно случилось то, что должно было случиться, то есть он вовсе и совершенно бросил своего ребенка, прижитого с Аделаидой Ивановной, не по злобе к нему или не из каких-нибудь…

Незабаром рибину, не панькаючись із нею, розітнули сокирою навпіл. У шлунок запустили гака, та виявилось, що він зовсім порожній. Мабуть, акула вже давно постила. Розчаровані матроси хотіли були викинути порубані рештки в море, коли раптом боцман помітив: у акулячих нутрощах ніби щось застрягло. -…

Передміські хатки разом із вікнами тонули в западинах буйного поплутаного квіття малих садочків. Забуті у великому дні, буйно й безмовно плодилися всіляке бадилля, квітки і зела, втішені паузою, що змогли собі виснити за межами часу, на рубежі незавершеного дня. Величезний соняшник зі слоновою хворобою,…

Тепер він знову з нею. Цвіте душа! – так могла б назвати те почуття, що має в собі до нього. Ось він тут. Нечутно можна підкрастися до нього з-за спини і обійняти, вщипнути за вухо, скубнути за чуб… Проте ні, цього не можна, зараз він весь у роботі, в напрузі – штурмує середні віки. Можна тільки паперову…

Якщо людину, яка веде такий спосіб життя, називають диваком, то варто визнати, що дивацтво — річ доволі приємна! Будинок на Севіль-роу не назвеш розкішним, але з-поміж інших він вирізнявся комфортабельністю. До того ж за незмінних звичок хазяїна обов’язки прислуги були зовсім нескладні. Однак Філеас…

Дане видання подає тематичні цикли у повнішому складі, ніж то робилося в прижиттєвих виданнях, зберігає за ними авторські назви. А найголовніше: всі вміщені тут тексти виражають волю автора, принаймні тією мірою, якою йому самому вдавалося її втілити в тодішніх складних обставинах. Зенітка Зенітка.…

І звідки йому такі дикі мислі, з обуренням подумав Трохименко. Йому навіть смішно стало, що в нього зринула така думка. Зразковий червоноармієць з прикордонного корпусу, вій прекрасно знав, що гукнути на такій відповідальній варті, як його варта, міг би лише божевільний. Сам сміявся з вигадки своєї…

Отоді й з’явився той перший, виразний до болю, спогад. Не знаю, хто саме тримає мене за руку — мати, доглядальниця, служниця чи, може, тітка. Не певен, яка це пора року. Пополуденне сонце похмуро позирає на будинки, що оточили пагорб. Тримаючись за чиюсь жіночу руку, я йду вгору, до будинків. Хтось прямує…

Я сиджу мовчки. Родини я не маю. Розлетілися всі по світі, розійшлися. Тепер старший син відбуває повітряні рейси Оде – Індія. Я іноді дістаю від нього привітання з дороги. І разом з його голосом чую плескіт океану під його безшумним самольотом. «Тату, – гукає він мені, – я бачу хвилі, що посивіли, як…

Посідали. - Перш ніж почати з вами працю, мушу сказати вам от що: ви, певне, не гаразд уявляєте собі, яку складну роботу беремо ми на себе: робота має бути морочлива, довга і, може, здаватиметься навіть нудною. - Ні! Ні! Робота цікава!..- гаряче запротестували з усіх боків. - Ви послухайте мене!…

З таго часу нядобрым усё было; i горш за ўсё тое, што раздражненне супроць яго не ад мiкалаеўскай трохрублёўкi было i не ад таго, што ён выхваляўся гэтым - гэта толькi псавала настрой, - а ад таго, што каторы ўжо час зусiм заходзiць пакiнуў. Фэлька зноў быў на полi, Стасюк зусiм знiк недзе з двара.…

– Нормально. – А на охоту куда ездили? – Так, недалеко. – Шура, а скажи, он все так же в администрации барахолки работает? – Михельсон, ты такие вопросы задаешь? – А что? – удивился я. – Наивный ты какой-то, – и Шура замолчал. – А что я спросил-то такого? Шура продолжал молчать. …