Чтение онлайн

— Так, — підтвердила Матильда. — За допомогою очей.

Міс Гані якусь мить мовчала. Вона не припускала, що Матильда хоче її обдурити. Скоріше за все, просто розігралася її буйна фантазія.

— Тобто ти сиділа там, де й зараз, а тоді наказала склянці перекинутись — і вона тобі скорилася?

— Якось так, міс Гані.

— Якщо ти це зробила, то це, мабуть, найбільше чудо, на яке спромоглася людина з часів Ісуса Христа.

— Але я це зробила, міс Гані.

«Просто неймовірно, — подумала міс Гані, — як часто малим дітям

уявляються такі ось фантазії». Вона вирішила якомога лагідніше покласти цьому край.

— Чи не могла б ти зробити так іще раз? — м’яко запитала вона.

— Не знаю, — відповіла Матильда, — хоч мені здається, що могла б.

Міс Гані пересунула порожню склянку на середину столу.

— Налити води? — запитала, легенько всміхнувшись.

— Це не має значення, — сказала Матильда.

— Ну що ж. Спробуй її перекинути.

— Можливо, на це потрібен якийсь час.

— Нічого, — погодилася міс Гані. — Я не поспішаю.

Матильда, сидячи в другому ряду метрів за три від міс Гані, поставила лікті на парту й охопила лице долонями, наказуючи склянці: «Перекинься, склянко, перекинься!», хоч вуста її не ворушилися й жодного звуку вона не промовила. Вона просто прокричала ці слова в голові. Потім напружила всю свою свідомість, розум і волю, зосередивши їх в очах, і знову, причому значно скоріше, ніж перед цим, відчула, як нагромаджується енергія, як вона потужнішає, а очі наповнюються жаром, і ось уже мільйони крихітних невидимих рученят з долоньками шугонули до склянки, а Матильда мовчки кричала в голові, наказуючи склянці перекинутися. Побачила, як склянка захиталася, тоді нахилилася, а тоді перекинулась і впала, дзенькнувши, на стіл за якихось тридцять сантиметрів від складених рук міс Гані.

Міс Гані роззявила рота, а очі її так розширилися, що видно було всі білки. Вона не промовила й слова. Не спроможна була промовити. Була приголомшена чудом, що сталося в неї на очах. Дивилася на склянку, відсовуючись від неї, наче це була якась небезпечна річ. Тоді поволі підняла голову й подивилася на Матильду. Та, бліда, мов папір, уся тремтіла, дивилася просто перед собою засклілими очима й нічого не бачила. Риси її обличчя змінилися, очі стали круглі й ясні, а сама вона сиділа безмовна й прекрасна в дзвінкій тиші.

Міс Гані, що й сама легенько тремтіла, чекала, дивлячись на дівчинку, що поволі поверталася до тями. Аж ось раптом — раз, і лице її набуло майже ангельського умиротворення.

— Зі мною все нормально, — сказала Матильда й усміхнулася. — Усе нормально, міс Гані, не хвилюйтеся.

— Ти наче була десь далеко звідси, — заворожено прошепотіла міс Гані.

— Була. Летіла поміж зорями на срібних крилах, — сказала Матильда. — Це було так чудово.

Міс Гані й далі зачаровано дивилася на дитятко, неначе воно було справжнім Небесним Дивом, що зійшло на землю.

— Тепер усе сталося набагато швидше, — тихенько сказала Матильда.

— Це неможливо! — зойкнула міс Гані. — Не вірю своїм очам! Просто не можу повірити!

Вона заплющила очі й сиділа так досить довго, а коли знову їх розплющила, то, здавалося, вже себе опанувала.

— Може, зайдеш до мене на чай?— запитала вона.

— Ой, з радістю, — засяяла Матильда.

— Добре. Склади речі, і я тебе за кілька хвилин чекаю надворі.

— Міс Гані, ви нікому не розкажете про це... про те, що я зробила?

— Ніколи в житті, — відповіла міс Гані.

Міс

Гані зустріла Матильду за шкільною брамою, й вони мовчки пішли центральною вулицею села. Проминули крамнички продавця овочів, де на вітрині красувалися яблука та помаранчі, м’ясника, де були виставлені криваві кусні м’яса й висіли обпатрані курчата, тоді маленький банк, бакалійну крамницю та магазин електротоварів, після чого вийшли на вузеньку дорогу за селом, де геть не було людей, лише час від часу проїжджали машини.

І ось тепер, коли вони опинилися на самоті, Матильда раптом стала шалено жвава. Так, наче в неї всередині прорвало якийсь клапан й назовні вирвався величезний потік енергії. Вона дріботіла поруч з міс Гані, постійно підстрибувала, руки мотилялися на всі боки, наче вона хотіла розвіяти їх за вітром, а слова виривалися з неймовірною швидкістю, наче вогні феєрверку. Тільки й чути було: «міс Гані, це», «міс Гані, те», «міс Гані, я відчуваю, що можу рухати чим завгодно, не тільки перекидати склянки чи інші дрібнички... Я відчуваю, міс Гані, що легко можу перекидати столи та стільці... Навіть якщо на стільцях сидітимуть люди, то мені здається, що я зрушу їх з місця, та й більші речі, значно більші за стільці й столи... Мені тільки потрібна якась секунда, щоб очі набралися сили, а тоді я виштовхну цю силу і скерую на що завгодно, треба тільки дуже пильно на це подивитися... Мушу тільки дуже пильно подивитися, міс Гані, дуже-дуже пильно, і тоді я відчуваю, як щось таке діється десь поза моїми очима, і очі стають гарячі, наче палають на вогні, але я через це анітрохи не турбуюся, міс Гані, і ще...»

— Та вгамуйся, дитино, вгамуйся, — урвала її міс Гані. — Не треба так заводитися з самого початку.

— Але ж ви згодні, міс Гані, що це цікаво?

— Ой, та цікаво, звичайно, — погодилася міс Гані. — Більше, ніж цікаво. Але ми, Матильдо, повинні поводитися дуже обережно.

— А чому ми повинні поводитись обережно, міс Гані?

— Бо ми зіткнулися з таємничими силами, дитинко, про які нічого не знаємо. Я не думаю, що вони лихі. Можливо, вони добрі. Можливо, навіть божественні. Але так воно чи ні, а треба ставитися до них з обачністю.

Це були мудрі слова старої мудрої сови, однак Матильда була занадто розбурхана, щоб їх сприймати.

— Не розумію, навіщо нам аж так берегтися? — знизала вона плечима й далі підстрибуючи.

— Я намагаюся тобі пояснити, — терпляче повторила міс Гані, — що ми маємо справу з невідомим. Це незбагненна річ. Найправильніше її, мабуть, назвати феноменом. Це феномен.

— І я теж феномен? — запитала Матильда.

— Цілком можливо, — відповіла міс Гані. — Але я поки що не хотіла б, щоб ти вважала себе якоюсь незвичайною. Сподіваюся, ми глибше дослідимо цей феномен, удвох з тобою, але для цього треба поводитися дуже обережно.

— То ви, міс Гані, хочете, щоб я знову таке робила?

— Саме це я й хотіла тобі запропонувати, — невпевнено сказала міс Гані.

— Чудовенько, — зраділа Матильда.

— Я сама, — вела далі міс Гані, — мабуть, набагато більше за тебе збита з пантелику тим, що ти зробила, й тому намагаюся знайти для цього якесь раціональне пояснення.

— Наприклад? — поцікавилась Матильда.

— Наприклад, чи має це якийсь стосунок до того, що ти розвинена явно не по літах.

— Як це не по літах? — не зрозуміла Матильда.