Unknown
Шрифт:
Склянка знову захиталася. Матильда ще більше напружилася, прагнучи, щоб очі виділяли ще потужнішу енергію. І тоді, дуже-дуже повільно, так повільно, що важко було й побачити, склянка почала відхилятися назад — усе далі й далі назад, і вже ледь утримувала рівновагу. Так вона похиталася ще кілька секунд і нарешті перекинулася й упала, голосно дзенькнувши, на стіл. Вода і в’юнкий тритон хлюпнули прямісінько на велетенські груди пані Транчбул. Директорка заверещала так, що в будинку затряслися шибки, й ось уже вдруге за п’ять хвилин зірвалася зі стільця, мов ракета. Тритон відчайдушно вчепився кігтиками за
Пані Транчбул, обличчя якої нагадувало розварену шинку, стояла перед класом, трясучись від люті. Її масивні груди важко колихалися, на них розпливлася темна й вогка пляма від води, що просякла, мабуть, до самої шкіри.
— Хто це зробив? — заревіла вона. — Ану! Зізнайся! Виходь сюди! Тепер не викрутишся!
Хто встругнув цю брудну штуку? Хто перекинув склянку?
Усі мовчали. У класі було тихо, як у могилі.
— Матильдо! — загорлала вона. — Це ти! Я знаю, що це ти!
Матильда мовчки сиділа в другому ряду. Її оповило дивне відчуття спокою та впевненості. Несподівано дівчинка усвідомила, що не боїться нікого в світі. Силою одного свого погляду вона примусила склянку з водою перекинутися й вилитися на жахливу директорку, а той, хто здатний на таке, здатний на що завгодно.
— Говори, бридка чирячко! — гриміла Транчбул. — Зізнайся, що це ти зробила!
Матильда подивилася просто в грізні очі розлюченої велетки й сказала з незворушним спокоєм:
— Пані Транчбул, від початку уроку я не сходила з місця. Більше мені нічого казати.
Зненацька її підтримав увесь клас.
— Вона й не ворухнулася! — кричали учні. — Матильда сиділа на місці! Ніхто не ворушився! Ви, мабуть, самі перекинули склянку!
— Ніколи в житті я б її сама не перекинула! — гарчала пані Транчбул. — Та як ви смієте таке навіть думати! Ану, кажіть, міс Гані! Ви ж усе бачили! Хто перекинув мою склянку?
— Ніхто з дітей не перекидав, пані Транчбул, — відповіла міс Гані. — Я головою ручаюся, що ніхто не відходив від своєї парти, окрім Найджела, який увесь час стояв у кутку.
Пані Транчбул люто вирячилася на міс Гані. Міс Гані навіть не зморгнула.
— Я кажу правду, пані директорко, — повторила вона. — Мабуть, ви самі перекинули й не помітили, як. Таке часто буває.
— Я вже по горло сита вашою зграєю нікчемних карликів! — заревіла пані Транчбул. — Я не бажаю гаяти тут свій дорогоцінний час!
І з цими словами вона вилетіла з класу, грюкнувши за собою дверима.
Запала приголомшлива тиша, а міс Гані вийшла наперед і зупинилася біля свого стола.
— Ху! — зітхнула вона. — Думаю, на сьогодні нам уроків вистачить. Усі вільні. Можете йти на шкільний майданчик і чекати, коли по вас прийдуть батьки.
Матильда
не кинулася бігти разом з однокласниками. Коли всі діти зникли за дверима, вона й далі сиділа за партою, тихенька й замислена. Знала, що мусить розповісти комусь про те, що сталося зі склянкою. Вона просто не могла тримати в собі таку неймовірну таємницю. Їй була потрібна одна-однісінька людина, доросла, мудра й співчутлива, яка допомогла б їй усе збагнути.Батько й мати тут не допоможуть ніяк. Навіть якби вони й повірили, а це було сумнівно, вони однак не збагнули б, яка неймовірна подія сталася сьогодні в класі. Майже не роздумуючи, Матильда вирішила, що довіритися може тільки міс Гані.
У класі не було нікого, крім Матильди та міс Гані. Міс Гані сиділа за столом, гортаючи папери. Вона підняла голову й запитала:
— Матильдо, а ти не йдеш надвір з усіма? Матильда відповіла:
— Можна з вами поговорити?
— Звичайно, можна. Тебе щось непокоїть?
— Міс Гані, зі мною сталося таке дивне…
Міс Гані відразу насторожилася. Після двох жахливих розмов, які стосувалися Матильди — спочатку з директоркою, а потім з нестерпним подружжям Вормвудів, — міс Гані багато думала, як би цій дитині допомогти. А тут Матильда сидить у класі з дивним схвильованим лицем і сама просить дозволу порозмовляти віч-на-віч. Міс Гані ще ніколи не бачила її з такими широко розплющеними очима.
— Добре, Матильдо, — сказала вона. — Розказуй, що з тобою сталося такого незвичного.
— А пані Транчбул не вижене мене зі школи? — запитала Матильда. — Бо це не я поклала ту тваринку в глечик з водою. Клянуся, що не я.
— Я знаю, що не ти, — підтримала її міс Гані.
— То мене виженуть?
— Не думаю, — відповіла міс Гані. — Пані директорка просто трохи рознервувалася, от і все.
— Добре, — зраділа Матильда. — Але я хотіла б з вами поговорити не про це.
— А про що, Матильдо?
— Хотіла б поговорити про склянку з водою, в якій була тваринка, — сказала Матильда. — Ви бачили, як вона вилилася просто на пані Транчбул?
— Добре бачила.
— Так от, міс Гані, я її не торкалася. Навіть не підходила до неї.
— Я знаю, що не підходила, — сказала міс Гані. — Ти ж чула, як я казала пані директорці, що ти не могла такого зробити.
— Але це зробила саме я, міс Гані, — зізналася Матильда. — Власне, про це я й хотіла з вами поговорити.
Міс Гані витримала паузу й пильно подивилася на дівчинку.
— Я не зовсім тебе розумію, — нарешті сказала вона.
— Я так розсердилась, коли мене звинуватили в тому, чого я не чинила, що взяла й зробила це.
— Що зробила, Матильдо?
— Примусила склянку перекинутись.
— Я все одно не зовсім розумію, про що ти, — лагідно сказала міс Гані.
— Я зробила це очима, — пояснила Матильда. — Я дивилася на склянку, бажаючи, щоб вона вилилася, а тоді мої очі стали гарячі й дивні, з них шугонула якась енергія, а склянка взяла й перекинулася.
Міс Гані й далі пильно дивилася на Матильду крізь окуляри з металевою оправою, а Матильда з не меншою пильністю дивилася на неї.
— Я й далі не зовсім тебе розумію, — завагалася міс Гані. — Ти хочеш сказати, що силою волі примусила склянку перекинутися?