Чтение онлайн

Ріона і Буревій перезирнулися. Вони зрозуміли ті знаки. Вони подумали однаково чи сприйняли думки одне одного. Дівчина була бліда, сувора. Вона тихо промовила:

— Буревію…

Він поглянув на неї. Зрозумів. Кивнув.

— Я готовий.

— Ти віриш, Друже?

— Вірю, кохана.

Вона стрепенулась від цього слова, завмерла. Заплющила очі. До щоках її розлилася заграва, ніби відблиск Сонця, що заходило.

— Ще раз… скажи.

— Кохана… Єдина…

Вона пішла по стежині вниз — щаслива, сп’яніла від тих, шепотом сказаних, слів. Летіла в повітрі, обіймаючи собою безмір.

Зупинилась. Повернулась. Заглянула в очі Буревію. Запалало єдине полум’я в серцях.

— Разом, друже?

— Разом.

— До Сонця, Урагане мій?

— До Сонця, кохана.

СВІТ ПОЛУМ’ЯНИЙ

На світанку наступного дня вони прийшли в Інститут. Там ще нікого не було. Основні заняття і експерименти розпочиналися через чотири години. В головній лабораторії панував морок — віконниці були зачинені.

Ріона нечутно підійшла до стіни, натиснула кнопку. Віялоподібні фіранки плавно розійшлися. Рожеві барви світанку м’яко попливли до приміщення. Дівчина поглянула на Буревія. Він був зосереджений, блідий.

— Ти неспокійний, друже?

— Так. Це правда.

— Тебе турбує етичність нашого задуму?

— Так, Ріоно.

— Що скаже Багрян? Що скажуть друзі? Ти про це думав?

— Думав, — щиро згодився Буревій. — Всю ніч. Серце моє боліло. Але я не бачив іншого виходу. Багрян ніколи не дозволить. А ждати? Скільки ждати? Можуть сказати — наше життя і вміння належить людям. Але ж і наші прагнення належать людям. Наше прагнення переважає обережність Багряна, хай воно і торжествує. Так вирішило серце моє.

— Друже мій, — прошепотіла Ріона. — Я думала теж так. Якщо з нами щось станеться — інші продовжать наші спроби. В еволюції людства рік чи століття — не має великого значення. Це лише в часи воєн та розбою мало значення, коли винайдено ту чи іншу зброю. А позитивні відкриття завжди будуть вчасними для людей, коли б вони не з’явилися. І ще я думала… щоб тебе не наражати на небезпеку…

— Як ти могла?

— Могла, могла, мій друже. Бо люблю тебе. Жіноче серце хоче оберегти того, кого любить. Я знаю — це дуже небезпечно, це зовсім несподівано і неймовірно. Ніхто не скаже, що чекає того, хто заглибиться в полум’яний світ. Але моїх сил не вистачить для проникнення на Сонце. Я добре знаю. А дві об’єднані свідомості — це не просто сума енергій двох людей. Ти знаєш, що психічні сили при гармонійному об’єднанні зростають у незміряній прогресії. В сотні, тисячі і мільйони разів. Все залежить від якості гармонізації.

— Я знаю про це, дівчинко моя. Досить сумнівів. Ми готові. Значить, треба йти. Перші не питають дозволу. Перші просто йдуть на штурм.

Обрій над горами розгорівся багрянцем. Запроменіли вершини. Між зубцями скель викотився палаючий диск Сонця. Його промені сяйнули у простір. Відбилися тривожно в очах Ріони. Якусь мить Буревій і Ріона дивилися на пульсуючий диск. Здавалося, що світило здригається, напружується в своєму старанні одірватися від Землі. Воно з блискавичною швидкістю обертається, і від нього скачуть іскри, ніби від гігантського точила. Нарешті воно піднялося над хребтами гір, легко стрепенулось і урочисто покотилося в Безмежжя.

— Пора, — зітхнула Ріона.

Вона рушила до камери. Буревій мовчки пішов за нею.

Вона відкрила герметичні двері. Ще раз подивилася в очі Буревію. Його погляд був тривожний, але щирий, радісний, сповнений хвилюючого передчуття тайни.

Ріона ніжно усміхнулась і переступила поріг. Він зайшов за нею.

Двері зачинились. Тепер там, на стіні, спалахнув червоний напис:

ІДЕ ЕКСПЕРИМЕНТ

Ніхто не зайде в лабораторію, не потривожить їх. Все, що буде, в їхніх руках, в їхній волі.

Вона вказала на глибоке зручне крісло. Він сів.

Ріона сама наділа на його чоло диск ЦПК. Перевірила функціональну систему. Те ж саме вона зробила для себе. Вимкнула світло. Сіла в крісло.

— Пора, — почувся її голос.

В ту ж мить вони опинились у просторі.

Інститут блищав срібним куполом внизу. Потоки хмар рожевіли між спокійними ніжно-фіолетовими вершинами. Сонце піднялося досить високо над ними.

Буревій побачив поруч із собою Ріону. Крізь неї просвічувались гори. В променях світила «психодвійник» здавався райдужним.

— Ти ніби з казки, — сказав Буревій, і сам здивувався, що його слова звучать у просторі.

— Ти теж, — відповіла Ріона.

— Я й досі не можу звикнути. Це неймовірно. Нереально. Дівчина засміялась. Повернулася до Сонця.

— Ну що ж… Хай поки що це буде сном. Для більшості людей. А для нас — вищою реальністю. До Сонця, друже. Дай руку.

Він простягнув їй руку. Вона торкнулась її. І знову Буревій відчув, як і тоді, серед гір, гарячий стук її серця.

— Спочатку на Меркурій, — сказала вона. — Там зосередимось і потім…

Буревій поглядом відповів, що все зрозумів. Вони зосередились. Метнули себе у простір. Прямо до Сонця. Земля блискавично зникала в Космосі, перетворювалась на зірочку. Навально виросло світило, закрило велику частину видимого неба. Спереду з’явився жовтуватий диск планети.

— Меркурій, — промовив Буревій.

Вони спрямували політ до нього. Пробили димуючу атмосферу.

Зупинилися на пустельному плоскогір’ї. Де-не-де блищали озерця блискучої сріблистої рідини, з гігантських щілин виривалися хмари газів. Сонце в тих хмарах здавалося багряним, зловісним.

— Невесела планета, — сказав Буревій.

— Дивлячись для кого, — заперечила Ріона, оглядаючи фантастичний пейзаж. — Для наших тіл — невесела. А може, тут живуть якісь істоти. Для них це пекло може бути прохолодою. Адже ми не відчуваємо спеки?

— Наші «двійники», — відгукнувся Буревій.

— Все одно. Якісь істоти можуть бути взагалі збудовані так, як наші «двійники». Але пора, друже. Тут нам треба з’єднатись. В один «двійник»…

— В один? — вражено запитав Буревій. — Хіба це можливо?

— А як же? — лагідно всміхнулася Ріона. — Хіба ти не сказав мені, що любиш? Хіба ти не відчув, що ми одне ціле? Хіба ти можеш уявити себе без мене?

— Ні, — щасливо відповів Буревій. — Не можу. Я зрозумів тебе.

— Я жду.

Він ступив до неї. Торкнувся руки. Рука ввійшла в руку. Груди в груди. Серце торкнулося серця. І тоді грандіозний космічний вогонь спалахнув у них, з’єднавши разом два серця в могутнє вогнище.

Не було її, не було його. Було одне серце, одна свідомість, одне бажання.