Чтение онлайн

Вони взялися за руки. Підняли обличчя до неба.

На них дивилися

в Безмірі осяйні очі далеких зірок. Ба ні, вже не далеких, не чужих. Космічні безодні, що колись лякали забобонних людей, нині ставали близькими, зрозумілими, вони перетворилися на дороги, що об’єднували розрізнених Дітей в Єдину Сім’ю.

Скільки ще попереду шляхів! Скільки

небезпек? Страждань! Мук! Подвигів! Перемог!

Хто їм скаже про це?

— Ти не боїшся, Зоре?

Очі дівчини сяють діамантами.

— Чого ж боятись? Небезпеки — східці до Щастя! Невдачі — щаблі до Істини! Смерть — тільки вічне оновлення Єдиного Життя! Я готова до всього, друже. Аби разом. Аби вперед. Хіба ми не Діти Безмежжя?..

1964 р.