Чіткість
Шрифт:
Єдине, що я згадала з відео безпеки - це було гарна зелена сукня Сесіль Клейворт. Шафа Сесіль була настільки великою, що не могло бути, аби вона наділа цю сукню знову минулого тижня. І, можливо, її ще не прали.
– На цьому поверсі є ванна кімната?
– запиталася я, перериваючи якусь історію з його випускного балу.
– Звісно, по коридору праворуч від тебе.
– Гаразд. Коли я повернуся, ти покажеш мені свої фото з випускного?
Пошуки цих фото, займе його на декілька хвилин. Я мчала по коридору, здогадуючись, що двері в кінці ведуть до спальні господарів. Я заглянула всередину.
Це не зайняло багато часу, щоб знайти смарагдово-зелену сукню, яку я побачила відео з камери безпеки. Я дозволила моїм пальцям ковзати уздовж тканини і відкрила свій розум. Спершу нічого спливло так що я продовжувала йти уздовж тканини, поки не досягла поясу, де рука Стівена обійняла матір.
Потім це прийшло. Як куля. Я побачила Стівена, явно в нетверезому стані, що брів туди, де Вікторія Хаппел сиділа на барному стільці. Було надто шумно і я не могла почути ані слова, але я здогадалася, що він намагався підчепити її. Вікторія закотила очі і поклала руку йому на обличчя, а потім відвернулася. Вже рум'яні щоки Стівена стали яскраво-червоними. Він нахилився ближче і наполегливо щось говорив їй на вухо.
Вид і звуки затуманилися, коли почуття гніву скипіло і взяло під свій контроль видіння. Скажені думки заполонили мій розум. Вона збиралася усе знищити. Мені довелось пройти стільки труднощів, щоб мати те, що маю зараз. Ця маленька повія не зможе в мене це відібрати.
Емоції були настільки сильними, що я відчула, як хапаю ротом повітря.
– Що ти робиш?
Я кинула сукню і обернулася. Стівен стояв у дверях туалету, дивлячись на мене неухильно.
– Нічого, сказала я, перехрещуючи руки.
– Це прекрасна сукня.
– Це моєї матері. Що ти робиш у її шафі?
Я щосили намагалась вигадати щось, щось, що хоч трохи мало би сенс.
– Вона сьогодні приходила, щоб побачити мене, - випалила я.
– Сказала мені, щоб трималася подалі від тебе. Вона сказала, що я не достатньо хороша, аби зустрічатися з тобою. Я не повірила їй
Я зробив паузу для драматичного ефекту.
– Але тепер я дивлюся на ваш великий будинок з модною гардеробною твоєї матері. Будь-яка з цих суконь коштує більше, ніж увесь мій гардероб. І я думаю, вона може бути права. Я не можу конкурувати з багатими дівчатами. Я не належу цьому світу.
Я заслужила премію Оскар. Я не знаю як я це зробила, але мені вдався образ істеричної дівчини, в якої з очей полилися сльози, і я вибігла з кімнати, а потім вниз парадними сходами.
Він пішов за мною.
– Клер, чекай!
– Я збираюся йти додому!
– закричала.
– Це занадто далеко! Зачекай!
Але я була біля дверей, перш ніж він міг мене наздогнати. Замість того, щоб йти по вулиці, де він міг би легко знайти мене, я кинулася до лісу. Я подзвонила Джастіну з мобільного, понад усе сподіваючись, що він відповість, і він це зробив.
– Клер?
– Джастін, у мене проблеми.
Глава 24
У лісі чувся тріск гілля, безперервне дзижчання комах та інші
нічні шуми, що мене лякали. Я тулилися за деревом в темряві, не зводячи очей від дороги, де виднілися яскраво освітлені вхідні двері будинку Клейворт. Стівен гукнув мене, а потім знизав плечима і поплентався назад у будинок. Більше він не виходив.Наскільки холоднокровним вбивцею він може бути, якщо він не пішов за мною? Але видіння ... емоції в ньому були настільки сильні. Стівен був такий злий на Вікторію. Досить злий, аби вбити.
Але щось у видінні гризло мене. Мій інстинкт говорив мені, що я неправа. Що я щось пропускала, розуміючи щось не так.
Чорний автомобіль сповільнився і під'їхав до узбіччя дороги. Я наблизилася ближче, побачила Джастіна на місці водія, і побігла до нього.
Джастін розвернувся назад після того, як я стрибнула на пасажирське сидіння.
– Двічі протягом двох днів я порушував закон заради тебе, - сказав він.
– Я знаю. Мені дуже шкода. Я повинна була подзвонити комусь з правами, але я боялася, і моїм першим інстинктом ...
Я замовкла, тому що я не хотіла закінчити цю фразу вголос.
– Я не проти,- сказав він.
– Я завжди прийду тобі на допомогу. Але я хотів би знати, чому я забираю тебе вночі, з лісу поруч із будинком Клейвортів.
– У мене сьогодні було якби побачення зі Стівеном.
Він зціпив зуби, але промовчав.
– Не реальна побачення, - продовжила я.
– Я використала його.
– У тебе виробилася звичка, - пробурмотів він.
Я проігнорувала його зауваження і пояснила:
– Він був у "Смакоті" у ніч убивства Вікторії. Він, можливо, бачив те, що може допомогти Пері.
– Наприклад?
– Я сподівалась довідатися чи Гебріел спілкувався з Вікторією, коли він був там."
– І?
Джастін проїхав на червоне світло, але я була не в тому положенні, щоб скаржитися на його навички водіння, так що я продовжувала:
– Стівен сказав, що він нічого не бачив. Але в мене було видіння, коли була в його будинку.
– Що ти бачила?
– Стівен розмовляв з Вікторією. Я припускаю, що він чіпляв її. Вона відшила його. Потім я відчула сильне приниження і гнів.
Джастін в'їхав на мою дорогу.
– Це нормальні почуття, коли тебе відшиває дівчина.
– Не до такої міри. Я ніколи не відчувала таких сильних емоцій від видіння.
Але Джастін не слухав мене більше. Він втупився на щось за моїм плечем. Я повернулась і подивилась у вікно автомобіля. Гебріел сидів на сходинках ганку, поклавши лікті на коліна, очевидно, чекаючи на мене.
– Ви зазвичай працюєте так пізно?
– запитав Джастін.
– Ми більше не працюємо разом.
Я вийшла з авто і Гебріел піднявся, засовуючи руки в кишені джинсів. Його чорне волосся було скуйовджене, ніби він пальцями розворушив його.
– Твоя мама сказала, що тебе немає,- почав він, прямуючи до мене, - але я вирішив зачекати на тебе. Вибач за вчорашнє непорозуміння. Я хотів поговорити з тобою...
Він спинився, коли побачив як Джастій виходить з авто.
– В тебе з ним було побачення?
– спитав Гебріел.
– Ні, - сказав Джастін.
– Я був тим першим, кому вона зателефонувала, коли її побачення стало поганим.