Чтение онлайн

Саме тому я і не казала нікому про видіння людини, що спостерігала за мною з лісу. Знала, що саме таким буде результат. Хто б не дізнався про це - Пері, Джастін або мама, вони хотіли б, щоб я спинилась. Але я не могла. Раніше в мене були сумніви щодо Пері, але тепер їх не було. Побачивши його у відділку і поглянувши в його очі, я все знала. Навіть на хвилинку я не повинна була сумніватись в ньому. Він мій брат. І я знаю його. Він ніколи в житті не торкався пістолету і не знав би, що з ним робити. Так, він міг би трохи краще ставитись до дівчат, але він не вбивця. В ньому не було такого. А тепер, коли Джоні також

була мертвою, у мене не лишилось сумнівів, що мій брат був невинним. І та частина серця, що сумнівалась, тепер була наповнена рішучістю.

Я повинна була врятувати його.

– Я вдячна за твою турботу, Джастін, але не можу зробити цього.

– Чому?

– Мій брат може опинитись у в'язниці до кінця його життя, а я знаю, що він не робив цього. Поліція не збирається допомагати йому, вони впевнені у його вині. У Пері є лише я. І я не збираюсь відмовлятись від нього.

Джастін засунув руки у кишені і зітхнув.

– Я розумію, про що ти. Але якщо з тобою щось станеться...

– Не станеться.

– Ти не можеш цього гарантувати.

– Я не можу зупинитись. Пері потребує мене.

Джастін кивнув, здаючись.

– Я знаю, що Пері не вчинив би такого.

Я припинила йти і поглянула на нього. Сонячне проміння озолотило його волосся. Його блакитні очі були глибокими та емоційними. Він був схожий на принца з казки. Мої думки ковзнули до того часу, коли казка скінчилась, але я повернула себе до реальності.

Гебріел вірив у вину Пері. Джастін вірив у його невинність. Джастін вирішив врятувати мою родину і довіз мене з мамою до відділку, викликав адвоката. Він завжди був на моєму боці.

Я простягнула руку і поклала її на його щоку. А тоді поцілувала його.

Це не було моїм планом. Я не мала намірів притулятись губами до свого колишнього,

так близько, але повністю розчинилась у миті.

Його поцілунок був невпевненим, легким. Ніби наш перший поцілунок на пляжі, який був так давно. Я пам'ятала його рот, його смак і те, як він цілувався.

Цілувати Гебріела було схоже на екзотичну подорож. Цілувати ж Джастіна було, немов повернутись додому.

Я хотіла цього. До того, як він відштовхнув мене.

– Що ти хочеш?
– спитав він, рукою втримуючи мене на відстані.

Я часто моргала, не розуміючи, що сталось.

– Вибач, що?

– Це моя мрія, що збулась, але я знаю, що це не реально. Тобі щось потрібно. Скажи, що. Ти знаєш, я зроблю це.

Я сумнівалась, заплутавшись. Я не цілувала його, щоб отримати плівку. Я поцілувала його, бо так захотіла. Я подолала все. Ненадовго виштовхнула Тіфані з думок і віддалась почуттям. Але я не хотіла, щоб він знав про це. Мій захист дав тріщину на одну мить, ось і все. Я не хотіла, щоб в нього була даремна надія.

– Я хочу побачити плівку, - сказала я натомість.

Він відвернувся і сперся на огорожу набережної. Я дивилась на його спину. Він раз здригнувся, а потім випрямився і повернувся до мене.

Я завдала йому болю. Цього разу доволі сильного. Я відчула укол жалю.

– Плівку системи безпеки з ресторану?- спитав він.
– Ту, яку вони знайшли у твоєму домі? Навіщо вона тобі? Навіть якщо ти знищиш її, це не допоможе Пері.

– Я не хочу нищити або красти її. Лише подивитись. Один раз.

Він на мить задумався.

– Ти думаєш,

що там може бути ще хтось. Справжній вбивця.

Я кивнула.

– А як ти дізнаєшся про це? Ти можеш дивитись, як люди будуть заходити і виходити весь вечір і не впізнати його.

– Або я можу побачити там Джоела, хлопця Вікторії і все стане на місця. Або... ще декого.
– Я не хотіла ділитись теорією Нейта про Тоскано-вбивць. А також не хотіла, щоб Джастін знав, що я бачила тату Гебріела. І я не могла пояснити собі чому.

– Не знаю,- сказав він.

– Це може бути ключем до всього, - я поклала свою руку на його - стара звичка - і заглянула йому в очі.- Ми можемо розкрити цю справу. Саме для цього ти прийшов до мене декілька днів тому. Ти ж цього найбільше хочеш, правда?

– Ні, - він м'яко відсторонився від мого доторку.
– Найбільше я хочу повернути час назад і змінити ту ніч з Тіфані.

– А ти не надто драматизуєш, Джастін?

Його обличчя стало напруженим.

– Я завдав тобі болю. Я кохаю тебе, але завдав тобі болю. Навіть зараз я бачу біль в твоїх очах. Бачу кожного разу, коли ти дивишся на мене.
– Його голос зірвався.
– Кажи, що я надто драматизую, кажи що завгодно, але правда така.

Це те, чого я хотіла останні декілька місяців. Я хотіла зробити йому боляче, бачити його обличчя в агонії. Повернути йому те ж, що я отримала. Але це не приносило мені радості. Коли всі емоції пройшли через мене, я зрозуміла, що не хотіла, щоб Джастін страждав.

Раптом я зрозуміла це. Місяцями я зневажала його, хотіла завдати йому болю, не чула численних вибачень. Це все забулось і я вперше відчула дещо нове. Я невпевнено поклала свою руку на його.

– Я пробачаю тобі, - сказала я.

Він поглянув на мене з надією в очах.

– Я не можу бути з тобою, - швидко промовила я.
– Але я пробачаю тобі. Я вірю, що ти хочеш повернути все і змінити. І в те, що ти ніколи не хотів мені завдати болю.

Він швидко моргнув. Його рот відкрився, але слова так і не злетіли з нього.

– Я не кажу це лише для того, щоб отримати плівку, - додала я.

Це було правдою. Так, спершу я думала використати його, маніпулювати його почуттями, щоб отримати те, що хотіла. Але потім всі поховані почуття знов з'явились. Всі ці місяці я намагалась завдати йому болю своїми словами та поведінкою. Думала, що його біль вилікує мене. Я не розуміла, що полегшити своє серце можу лише, вибачивши його. Його було достатньо покарано. Можливо, я ніколи не буду його дівчиною, але можу бути його другом.

– Я так думаю, - сказала я.

– Знаю,- сказав він тихо і стиснув мою руку.

Глава 21

Моя нервовість не давала мені стояти спокійно навіть хвилину, тому я ходила туди-сюди в офісі мера. Я чудово почувалась, адже пробачила Джастіну за день до того, на набережній. Почувалась правильно і заспокоєно. Але також почувалась винною за своє щастя, адже поки не мала відповідей про смерть Вікторії.

Джастін пішов давно. Він вже повинен був повернутись. Я почала хвилюватись. Він казав, що попросив свого батька вчора за вечерею і пан Спелмен погодився дати нам поглянути на плівку. Але якщо плівку все таки не вдалось взяти? Що якщо це стане ще одним глухим кутком? А якщо...