Союз пяти
Шрифт:
Місяць, — це тепер було добре видно, — розвалився на кілька кусків. Комета впливала на їх нерівні частини, і вони відокремлювалися одна від одної. Це видовище розбитого на куски світу було таке страшне, що в перші хвилини багато людей збожеволіло, — кидались з мостів у канали, накладали на себе руки, не маючи сили побороти жах.
Вулиці освітились. Загони поліції і військ зайняли перехрестя і площі. Карети швидкої допомоги підбирали поранених і вбитих. Тієї ж ночі багато міст було оголошено на воєнному стані. Замість музики і веселого сміху лунали важкі кроки маршируючих частин, колючі крики команди, удари прикладів об брук.
Ігнатій Руф та інженер Корвін лежали в кріслах салон-вагона спеціального поїзда, що мчав по осяяних кометою
— Коли я був дитиною, мене переслідував сон. начебто я кидаю камінці в місяць, — він висів зовсім низько над галявиною, — я не знав тоді, що цей сон означає — злочин.
— Візьміть себе в руки, — сказав Руф, нахмурившись, — нам доведеться не спати кілька ночей, через тиждень я дам вам відпустку для лікування.
XII
“В ніч на 29-е Місяць розбила комета Бієли”, “Пожежа на Місяці”, “Можливість падіння Місяця на Землю”, “Чи витримає земна атмосфера удари місячних осколків?” Такі були заголовки газет від 30 листопада.
З Лікської обсерваторії повідомляли, що місячна куля розпалася на сім основних кусків і всі вони повиті хмарами попелу. Дальша доля Місяця поки що не визначена. Телеграм про лиха, яких на Землі заподіяла Бієла, ніхто не читав. Приморські міста, затоплені і віднесені в море величезною хвилею припливу, землетруси, кілька населених островів, знищених аеролітами комети, відхилення теплих течій, — ці дрібниці нікого не цікавили. Місяць! Світ доживає останні дні! Раптова загибель людства чи — чудо, порятунок? Ось про що говорили, шепотіли, бубоніли в телефони протягом дванадцяти годин ЗО листопада. А вночі всі вікна, балкони і дахи були обліплені жалюгідними, переляканими примарою смерті людьми.
На вулицях, куди заборонено було виходити після заходу сонця, роз’їжджали патрулі велосипедистів, перекликалися пікети. Стояла нечувана тиша в містах, тільки де-не-де з даху доносився плач. Хмари, що закривали місяць, ріділи, і видовище від осколків, усе ще зібраних у неправильний, потьмянілий диск, наганяло смертельну тугу.
В ніч на 1 грудня Руф скликав “Союз п’яти”. Підрахували різницю, яку дала за минулий день біржова гра на зниження. Суми баришу були такі великі, що Руф і його компаньйони відчули їдку радість. І справді, на біржі зчинилася неймовірна паніка. В редакціях газет складали довгі колонки найзнаменитіших прізвищ, оголошених банкротами.
Над ранок від маклерів з Європи, Азії і Австралії почали надходити по радіо короткі повідомлення про невимовну паніку, про чорний день біржі, про загибель капіталістів, крах банків, про самогубство грошових королів. Були й недобрі вісті про масові божевілля, про пожежі, які почалися в європейських столицях.
Неповажне, безпорадне, по-дитячому жалюгідне щось було в цій людській розгубленості. Гроші, влада, впевненість у міцності економічного ладу, в непохитності соціальних верств, всемогутність, — усе те, чого прагнув “Союз п’яти”, — в усьому світі раптом втратило силу і принадність. Мільярдер і проститутка лізли на дах і звідти витріщали очі на розколотий місяць. Невже вигляд цієї розбитої кулі, не вартої й одного цента, здатний позбавити людей розуму? Член “Союзу п’яти”, дідусь, схожий на старого цвіркуна, потираючи сухі долоньки, повторював:
— Я чекав боротьби, а не такої капітуляції. Сумно в мої роки стати мізантропом.
Інженер Корвін відповів йому на це:
— Почекайте, ми всього ще не знаємо.
На засіданні “Союзу п’яти” було вирішено частину добутих мільярдів знову скинути на біржу, граючи цього разу на підвищення, і почати скуповувати підприємства, позначені в списку 28 травня.
XIII
Ігнатій Руф зупинив автомобіль біля під’їзду багатоповерхового універсального магазина і довго дивився на жвавий
натовп жінок, чоловіків, дітей. Багато що йому починало не подобатись, — останнім часом у місті з’явилися погані ознаки, — і ось зараз, вдивляючись у цих дівчат, що безтурботно вибігали з дверей “Торгового дому Робінсон і Робінсон”, Руф обхопив усією рукою підборіддя, і на його великому обличчі лягли зморшки глибокої тривоги.Минуло три місяці з того дня, коли місячна куля, яка багато тисячоліть служила лише для маячні поетів, була, нарешті, використана з діловою метою. За сім днів жаху “Союз п’яти” оволодів двома третинами світового капіталу і двома третинами індустрії.
Перемога далася легко, без опору. “Союз п’яти” став розпорядником і володарем півтора мільярдів людей.
Тоді він передав у газети вельми життєрадісну статтю “Про сорок тисяч років”, протягом яких Земля може спокійно і безтурботно трудитися і розвиватись, не боячись зіткнень з рештками Місяця.
Стаття начебто справила сприятливе враження. Споглядачі залишили дахи, відкрились магазини, і потроху знову заграла музика в ресторанах і скверах. Але якась ледве помітна тінь смутку чи розгубленості лягла на людство.
Напружена заклопотаність, боротьба честолюбств, воль, залізна хватка, дисципліна, порядок, — весь звичайний, зручний для керування організм великого міста потроху почав перетворюватись на щось м’якше, розпливчасте, трудно вловиме.
На вулицях дедалі частіше можна було бачити людей, що тинялися без діла. Тротуари і бруківку стали погано замітати, побільшало вуличних кав’ярень, деякі магазини цілими днями стояли зачинені, а до інших не можна було протиснутись, — і в цьому безладді, серед дівчат, що мололи дурниці, зустрічали директорів банків, парламентських діячів, солідних джентльменів.
У ділових кварталах міста, де раніше не чули іншої музики, крім шуму мотора, тріску друкарської машинки та телефонних дзвінків, тепер з ранку до ранку на перехрестях грали маленькі оркестри, і ліфтові хлопчаки, клерки, гарненькі машиністки витанцьовували шиммі і фокстрот, і з вікон ділових установ висувалися ділові люди і безтурботно перемовлялися з танцюючими.
Поліція, — це було вже зовсім тривожно, — нічого не мала проти безпорядку, благодушності і безтурботних веселощів на вулицях. У полісменів стирчали квіти в петельках, люльки в зубах; інший, підійшовши до перехрестя, де на складених столах бородатий єврей цигикав на скрипці і багровий германець трубив у корнет-а-пістон, і танцювали розпатлані дівчата, подивившись і крякнувши, сам починав танцювати.
У ділових установах, на залізницях, на пароплавах спостерігалися така ж безтурботність і легковажність. Зауваження зустрічали добродушними посмішками, прочухан або звільнення — сумним зітханням: “Ну, що ж поробиш”, — і не встигне людина вийти за двері, — чуєш, уже висвистує щось веселеньке.
“Союз п’яти” починав почувати себе так, немов оточений м’якими перинами і подушками. Він посилював суворі заходи, але вони нікого не лякали. Він друкував накази, декрети, громові статті, але газет ніхто більше не читав. А в той же час у кав’ярнях і на вулицях, збираючи натовп, якісь юнаки з відкритими шиями декламували вірші туманного і тривожного змісту.
На заводах, фабриках, рудниках поки що все було благополучно, але вже відчувалось уповільнення темпу роботи, начебто система Тейлора стала розмикати стальні кільця… “Союз п’яти” вирішив не зволікати: найближчими днями вчинити політичний переворот, стати на чолі уряду, оголосити диктатуру і — нехай навіть бризне кров — закликати людство до порядку і дисципліни.
Ігнатій Руф, уважно вдивляючись у відвідувачів магазина, раптом зрозумів, що було незвичайним у цьому натовпі веселих покупців. Він вийшов з автомобіля і став на дверях. Усі — чоловіки й жінки — виносили свої покупки незагорнутими в папір. Перекинувши через руку або набивши ними кишені, вони спокійно проходили повз полісмена, аж надто добродушного велетня з квіткою за вухом.