Дотик
Шрифт:
— Цікаво, а чому ті парові двигуни, що ми їх веземо, сконструйовані під спалювання в них дерева? — спитав Александр.
— Тому що тут достобіса дерев, Александре! Тисячі квадратних миль лісів. — Розумні й хитрі очі старого Гаррі раптом оживилися і заблищали. — Ти збираєшся розбагатіти на золотих родовищах?
— Так, збираюся.
— Наносних порід давно вже немає. Золото добувають тепер промисловим способом.
— Я знаю. Саме тому я й вважаю, що там можна добряче заробити механіком парового двигуна.
Після золотих лихоманок 1848 та 1849 років населення Сан-Франциско збільшилося учетверо, і всі наслідки такого гігантського напливу
Ясна річ, Александр не тринькав гроші і був так само ощадливий, як і його дядько Джеймс, але він знав, що найкращим місцем, де можна було знайти двійко-трійко охочих золотошукачів, був бар, тож до бару він і пішов. Там було зовсім не так, як у пабі в Ґлазґо! Їжі не подавали, за столами прислужували вульгарного вигляду жінки, а все, що пили відвідувачі, подавалося маленькими порціями. Александр замовив пиво.
— Ти такий гарний! — кинула йому офіціантка, випнувши груди. — Не хочеш запросити мене до себе додому, коли зачиниться цей ганделик?
Він уважно подивився на неї крізь примружені очі, а потім енергійно захитав головою.
— Ні, мадам, дякую.
Жінка ледь не луснула від злості.
— Щось не так, містере Химерний Акцент? Я для вас не надто гарна?
— Так, мадам, ви мені не підходите. Я не маю наміру вхопити сифіліс. У вас на губі — шанкр.
Коли вона принесла пиво, то з силою грюкнула кухлем об стіл і пішла геть, закопиливши губу і задравши носа. Ця сценка явно зацікавила двох чоловіків, які сиділи в кутку, здивовано витріщившись.
Александр узяв своє пиво і підійшов до них: у незнайомців очі світилися золотою лихоманкою, і увесь їхній вигляд промовляв про те, що вони прибули сюди шукати золото.
— Дозвольте? — спитав він.
— Звісно, сідай, — відповів худорлявий та світловолосий чоловік. — Мене звуть Біл Сміт, а оцього волохатого хлопця— Чак Парсонс.
— Александр Кінрос з Шотландії.
Парсонс розсміявся.
— Слухай, друже, я вже зрозумів, що ти прибув з дуже далеких країв. Ти не схожий на американця. Що привело тебе до Каліфорнії?
— Я механік парового двигуна, і мені дуже хочеться знайти золото.
— От і добре! — радісно вигукнув Біл. — А ми — геологи, і нам теж дуже хочеться знайти золото.
— Що ж, корисний фах для такої справи, — зауважив Александр.
— Значить, друже, ти займаєшся паровими двигунами… що ж, коли в команді є два геологи та один паровий механік, то вагон золота вже не здається химерою, що її породжує уява, — сказав Чак і махнув своєю клешнею на решту завсідників бару — компанію похмурих та похнюплених людей. — Поглянь на оцих чоловіків. Вони потрапили в халепу і тепер всіляко намагаються нашкребти грошей, щоб повернутися додому — до Кентуккі, Вермонту та інші місць, звідки вони сюди прибули. Недосвідчені молокососи в чистому вигляді, гівна від глини відрізнити не можуть. Усякий дурень здатен промивати золотоносну породу чи змайструвати жолоб, але знаходження та розробка золотої жили — це справа для чоловіків, які добре знають, що роблять. Ти можеш побудувати паровий двигун, Александре? І запустити його?
— Якщо матиму необхідні деталі, то зможу.
— А скільки в тебе грошей?
— Ну,
це як подивитися… — обережно відповів Александр.Біл і Чак перезирнулися і з розумінням кивнули один одному.
— А ти кмітливий, Алексе, — мовив Чак крізь свою кущасту бороду і розсміявся.
— У Шотландії скоріше б сказали; хитрий та обережний.
— Гаразд, тоді беремося до справи, — мовив Біл. Нахилившись над столом, він заговорив тихим і змовницьким тоном. — У нас із Чаком по дві тисячі доларів. Вистав сумірну суму — і ти в долі.
— Зможу виставити, якщо чотири долари підуть за один англійський фунт.
— Так що — згода?
— Згода.
— Потиснімо руки.
Александр потиснув їм руки.
— І як же ми візьмемося до справи?
— Багато з того, що нам знадобиться, ми роздобудемо на дурняк на покинутих розробках вздовж Американ-ривер, — відповів Біл, посьорбуючи пиво.
«Ніхто з нас, — завважив Александр, — не любить міцних напоїв. І це промовляє на користь нашого партнерства. Ці хлопці — жваві й непересічні, і вони аж ніяк не йолопи. Освічені, молоді, вперті».
— А що конкретно нам потрібно? — спитав він.
— Ну, для початку деталі парового двигуна. Дробарка. Оброблене дерево для виготовлення жолобів та подібних пристроїв, подрібнювач. Усе це ми можемо дістати на покинутих розробках, де старателі намагалися знайти золоті пласти. А ще нам потрібні кілька мулів — тут теж можна знайти тварин, покинутих їхніми господарями, — відповів Чак. — Наші гроші підуть на те, що можна придбати у Сан-Франциско, — діжки з порохом, який виробляється тут і начебто недорого коштує, з огляду на те, що на Сході точиться війна. Селітра постачається з Чилі, в Каліфорнії повно сірки, і поблизу росте багато дерев, придатних для отримання з них деревного вугілля. Для вибухових зарядів знадобиться також патронний папір. А ще — запали та бікфордові шнури. Найбільші витрати підуть на колби з ртуттю, але, на щастя, її теж можна знайти на цьому узбережжі.
— Ртуть? Ти маєш на увазі живе срібло?
— Еге ж. Якщо ми збираємося шукати золото, вкраплене у кварц, то нам треба буде видобути його звідти, а це неможливо без лотка. Кварц розбивається на дробарці до шматочків два дюйми завбільшки, потім товчеться в порошок на подрібнювачі. На подрібнювач подається постійний потік води, у якій є у підвішеному стані ртуть у вигляді маленьких крапельок. Розумієш, золото сполучається зі ртуттю — саме таким чином його і вивуджують із кварцу. — Тут Чак нахмурився. — Ми не зможемо притягнути оті важучі чавунні реторти, у яких золото відокремлюється від ртуті, бо вони важать тонни і їх не можна розібрати на деталі, а потім знову зібрати. До того ж сумніваюсь, що вони отак лежатимуть покинуті і чекатимуть, поки ми прийдемо і заберемо їх. Тому коли ми знайдемо жилу, нам доведеться тримати своє золото у вигляді сполуки, аж поки у нас не скінчиться ртуть.
— Ртуть дуже важка, я знаю про це, — сказав Александр.
— Отож. Один флакон ртуті важить сімдесят шість фунтів. Але ця ртуть здатна притягнути до себе достобіса золота — приблизно фунтів п’ятдесят. Поки у нас скінчиться ртуть, ми вже встигнемо розбагатіти, — сказав Біл.
— А що тут іще продається з того, що нам знадобиться? До речі, я маю власні інструменти.
— Харчі. Вони тут набагато дешевші, аніж у Коломі чи в будь-якому іншому околичному місті. Можна буде придбати мішки з сушеними бобами та каву. Ну, і бекон. Тут росте повно їстівної зелені. Повно тут і оленів, а Чак — прекрасний стрілець. — Біл вигнув брову. — Це, до речі, дуже важлива обставина. Хтось із нас неодмінно має бути добрим стрільцем, бо ведмеді в цих краях завбільшки з дорослого чоловіка, а вовки полюють зграями.