Чтение онлайн

– Коли Ви бачили його востаннє?
– запитав Гебріел.

– Він прийшов додому ввечері в суботу, - сказала Бетті і прочистила горло.
– Це було дивно, адже це була середина ночі. Не пам'ятаю точно о котрій. Я почула шум. Герберт взяв бейсбольну биту і пішов на звук у кімнату Біллі. Він був там, сидів за столом. Виглядав трохи знервованим.

– Він казав чому?
– запитала я.

– Сказав, що сусіди надто шуміли в мотелі, тому він проведе ніч тут. Коли я прокинулась в неділю вранці, його вже не було і я не бачила його відтоді. Ми телефонували йому

на мобільний, але постійно потрапляли на голосову пошту. Він зазвичай телефонував нам кожного дня, тому це незвичайно.

Ми з Гебріелем обмінялись поглядами, а тоді він продовжив:

– Що пропало з дому? Велика частина його одягу або щось, що б дало зрозуміти, що він поїхав кудись?

Вона знизала плечима.

– Він взяв вантажівку.

– Сірий пікап?
– сказала я і вона кивнула.

– Ми ще подивимось довкола: на вечірках і тому подібному, може і знайдемо його, - сказав Гебріел.

Бетті нахилилась і погладила його руку.

– Скажи, щоб зателефонував мені негайно, добре?

– Так і зробимо, - сказала я і піднялась.

– Хочеш роздивитись у його кімнаті, чи є там твої DVD?
– запитала вона.
– Я почуваюсь погано через те, що він не повернув їх тобі, хоч і сказав, що поверне.

– Якщо це не дуже Вас потурбує, - сказала я, приховуючи своє хвилювання.

– Зовсім ні, - Бетті піднялась і повела нас униз до холу, в кімнату Біллі. Це була не дуже заставлена кімната, з двохспальним ліжком і столом. Постер з мокрою моделлю в бікіні висів на стіні перед його ліжком, мабуть, вже роками.

– Роздивіться все, - сказала Бетті і пішла з кімнати.

Коли вона зробила декілька кроків до холу, Гебріел прошепотів:

– Давай зробимо це. Я буду дивитись за нею, поки ти... робитимеш те, що ти робиш. Тільки швидко.

Незважаючи на наказ Гебріела, я повільно рухалась по кімнаті. Ліжко Біллі Ровлінсона було останнім місцем, в якому б я хотіла побувати. Він полював за мною у шкільних холах, немов лев з прерій. Не знаю, чи він дійсно ненавидів мене через мої здібності, чи знущався просто тому, що я була легкою здобиччю. Але тепер я була в його спальні, полюючи на нього.

Я відкрила шафу і дала пальцям пройтись по декільком речам, що там висіли. Я спробувала з дверними ручками, подушками, покривалом. Потім перемістилась до столу і дала рукам пройтись по ньому. Нічого. Стара брудна футболка була перекинута через стілець біля столу. Я сіла на стілець, у відчаї тримаючись за спинку. Закрила очі і тримала розум чистим та спокійним.

Інколи це приходи повільно. Інколи - відразу. Інколи - зовсім не приходить. Цього разу першим прийшло те видіння, яке я найменше хотіла бачити. Я побачила, як тіла рухались, стогони задоволення. Видіння було малим, ніби на відстані, і з чорним колом, що оточувало його. А потім я зрозуміла. Я дивилась так, як бачив Біллі. Через дірку в підлозі його номеру.

Я дивилась як мій брат та Вікторія робили це. Я відпустила сорочку і стілець, нахилившись вперед. Мої очі широко відкрились.

– Що таке?
– спитав Гебріел.
– Що ти бачила?

Я похитала головою, щоб

всі згадки того, що я побачила, покинули її.

– Нічого.

Його брови піднялись.

– Нічого? Ти нічого не отримала від цього?

– Вибач, - відрізала я.
– Це не платне таксі. Тут не можна просто замовити екстрасенсорну послугу.

Гебріел підняв руки.

– Ні, я не критикував тебе. Просто здалось, що ти дійсно щось побачила.

– Ще ні, - збрехала я і швидко повернулась до роботи, шукаючи що дати Гебріелу, щоб не давати йому ту єдину правду, яку я мала.

– Його мати сказала, що він сидів за цим столом тієї ночі, - сказав Гебріел.
– Може послухай предмети на столі.

Нарешті в нього була добра пропозиція. Я послухала купу журналів, декілька рахунків і нічого не відчула, поки не взяла звичайну ручку. І тут я побачила, як Біллі щось пише. Я відчула, як швидко билось його серце. Це було чимось важливим.

– Він щось писав, - сказала я. Я озирнулась і побачила невеликий білий записничок.
– На цьму. Він щось писав там.

– Давай сподіватись, що він сильно давив, - сказав Гебріел, виловлюючи олівець з коробочки.

Він легко тримав папірець і м'яко замальовував верхній папірець на записничку доти, поки легко не проступили слова, що можна було прочитати. Слова, що написав Біллі на верхньому листку, який був вирваний. Три слова. Я бачив тебе.

Глава 14

– Я бачив тебе, - прочитала я вголос.
– Що це? Погроза?

– Звучить саме так.

Питанням, на яке я найбільше хотіла отримати відповідь було "Хто?". Кого бачив Біллі? Він бачив лише як Пері і Вікторія кохались чи бачив її вбивцю? Якби Пері отримав подібну записку, він би мені сказав, правда?

– Записка повинна бути в убивці, - сказала я.

– Навіщо просто гратись? Чому не піти до поліції?
– Гебріел потер підборіддя.
– Він хотів щось отримати. Невеликий шантаж для мовчання.

– Де ж він тепер? Він отримав вдосталь грошей, щоб залишити місто? Або просто злякався і втік?

– Ми тут закінчили, ходімо, - сказав Гебріел, перериваючи мій потік думок.

Ми ввічливо попрощались з Бетті і попрямували до червоного джипа Гебріела, що стояв на дорозі.

– Що тепер?
– спитала я.

– Можливо, я зможу знайти його, - сказав Гебріел, притулившись до капоту.
– По сигналу.

Я підняла руку, що прикрити очі від сонця, що відбивалось від лобового скла.

– По чому?

– Мати Біллі згадала про його телефон. Працюючий телефон кожні декілька хвилин подає сигнали найближчій мобільній башті, а башта передає інформацію в сітку.

– А телефонні компанії зберігають данні?

– Деякі зберігають лише останній сигнал, деякі - всі за добу. І, звичайно, телефон повинен бути ввімкненим, щоб подавати такі сигнали.

– Подзвони компанії і побачимо, що вона скаже, - сказала я.

– Не так швидко. Для такого потрібен ордер.
– Він відчинив авто.
– Можливо, мій батько зможе отримати його. Побачимо.