Проза

Долго – почти минуту – к телефону никто не подходил, я уже начинал терять терпение, когда наконец трубку подняли и женский голосок пропищал что-то жалобное. и мне долго пришлось просить и уговаривать, чтобы позвали вечно занятого Б. Довольно долго трубка лежала без дела, иногда там что-то шуршало и перекатывалось,…

Хорошо начинался тот сентябрьский день. Дочь Лукерья, она же Лука, она же Лушка, она же Лю, умчалась поутру в университет, они с мужем проснулись часов в одиннадцать: только позавчера вернулись из Греции, впервые за последний год провели десять дней вдвоем – хорошие, мирные десять дней, без мужниных…

Леня посмотрелся в зеркало и вздохнул. И что Ирина нашла в нем? Полное, рыхловатое его туловище не имело ни талии, ни плеч. Просто упитанный кусок мяса со складками жира там, где у нормального парня должны быть мускулы. Кожа у Лени была нечистой, даже сейчас, летом, его лоб украшала россыпь юношеских…

– Да что вы, товарищ прапорщик, как можно, – начал оправдываться я. – Разве мог я такое написать на книге? – Вот суки, – помягчел прапорщик. – Ну не суки, а? Хожу по этому сраному рынку, ну, какое только говно не продают! Достоевских, Хуевских, Пушкиных, Отхуяушкиных… А на нормальной книге пишут «говно».…

– Ох, Вера, Вера. Папа приходит и кидается на подмогу, оттесняет дочку: – Иди-ка, Верочка, погуляй. Погода на дворе какая! А там, кроме погоды и подружек, скачущих через скакалку, злые мальчишки, что, завидев девочку, станут свистеть, улюлюкать и громко орать обидные кричалки: – Верка, Верка –…

- А-а-а-а!!! - Что ж ты так орешь? Оглушила совсем! - Вы умеете говорить? - Я даже петь умею! Русские народные песни! И сказки сказывать. А ты чего тут делаешь одна? Да еще такая зареванная? Тебя кто-то обидел? - Я плачу из-за того, что у меня нет друзей! - лохматая девочка опять начала погружаться…

А біля вікон царювало справжнє пекло. Злагоджені залпи козацьких мушкетів перейшли в безладний дріб пострілів. З вулиці долинало оскаженіле виття і крики, а з сіней нісся брязкіт шабель і приглушені лайки козаків. Судячи з усього, ті, хто намагався захопити хутір, поступово наближувалися до поставленої…

– Ні, – сказав Ожогін, – ми не місцеві. – Довго жили в посьолку? – Не більше двох тижнів. – За цей час російська авіація бомбила Вільний? – Один раз вночі, з тиждень тому. Залізничний вузол. – Ви росіянин? – Так, росіянин. – І ви? – звернувся Юргенс до Грязнова. – І я росіянин, – відповів…

І в помешканні, і в умеблюванні не було нічого такого, що б відрізняло їх від помешкання типового хазяйновитого фермера Півночі — з затятим обличчям і здоровенними ку лаками, вдягнутого в обрізані до колін штани і гамаші. У пообідній час такий тип зазвичай вмощується у кріслі з кухлем доброго пінистого…

Можна було б зняти фільм. Ба ні, радше кліп: як летючий феєрверк конфеті поступово обертається сажею, що сиплеться, сиплеться на об'єктив камери, зачорнює його дужче й дужче, як на картинках у кабінеті окуліста, що ілюструють різні стадії глаукоми, – аж доки лишається просто тьма, чорний екран (саундтрек…

— Пошуткувала, да? — Ясно… — Пошуткувала, да? — А я, поняв, з-за неї… — Ну, харе, хлопці… шуток не розумієте? — Пошуткувала, да? Я тебе питаю — пошуткувала, да? — Нє-е, ти поняв? — Чуваки, кінчай базар-вокзал! — Я такі шутки в гробу, знаєш?…

— Ти німець? Настас мало не зомлів — схопився й шаснув утікати задки, та перечепивсь об жорстку гілку ожини й розплатався навзнаки. А потім переляк одхлинув так само враз, поступившись місцем великій радості. Пресвітер Григорій багато розповідав, на яке диво спроможна щира молитва, а вийшло так, що…

Ми в школі по могилах не їздили, ми бігали по них. Стометрівки і крос на три кілометри. З-поміж трави довкола цього нашого стадіону де-не-де виглядали старезні кам’яні надгробки, але ж удень, на третьому уроці, воно не так і страшно. А от вночі… Мало хто тусувався на стадіоні й біля школи ( особливо…

– Оце яка весна тепла! – каже Рясничка. – Хліб вродить. Вчора дивилась я на жита, то такі жита, що й вуж не пролізе . В мене в городі так-то гарно сходить усе! Тілько що товар в мене не дуже викрашається... а в інших товар – то як гора. Така-то вже доля моя! Що ж, у чуже щастя не вкупитись! Чи пам’ятаєте,…

Він саме зібрався переступити поріг, навіть підняв ногу — ліву, яка ось-ось мала зробити крок, — коли раптом побачив його. Він сидів перед його дверима, на відстані, меншій ніж двадцять сантиметрів від порога, у блідому відблиску ранкового світла, що пробивалося через вікно. Він спирався червоними пазуристими…

— Тимофію, чого так пізно? Добрий день, Свириде Яковлевичу. Просимо до хати, — легко вклонилась молодиця. — Доброго здоров'я. Нема часу. Швидше відпускай чоловіка. — Округла голова, гордовито посаджена на широких плечах, перехилилась над тином. — Вранці вже й оратимемо свій наділ. — Панську землю? —…

— Що це вам, дядьку? — спитав Васюреико. — Хто це вас так? Я аж злякався, побачивши. — Ой, не питай, хлопче! — стонав Безрукавий, розминаючи нога та руки. — На цій мотузці й повіситись... Всього рішили, всього як єсть... Він надсилу відвівся і пильно озирнувся. В канаві коло шляху лежала перепічка,…

Я зовсiм засмутивсь був, але рятункова думка спала менi в голову: не так давно моя добра господиня показувала менi три золотi десятки, що вона їх переховала з добрих часiв. Вона старанно загорнула їх у хусточку, пов'язала їх стьожкою й поклала в першу шухляду комода в куток лiворуч. I от, коли моя…

Але його й так непомітно було за юрбою. Він був маленький, тендітний і здавався хлопчаком, дарма що май понад двадцять років. Щохвилини він радів зі своєї вигадливості. Адже ж він справді зовсім не схожий на Жида! Вимова бездоганна. Документи взято разом з одежею. Хто догадається, що він Жид? Не дурно…

Аж ось, несподівано, він завітав у село. Було надвечір, і сонце вже сідало за садами, лишивши на небі червону смугу, мов розтяту рану. B тихому повітрі розлилася млиста радість спочинку. Він ішов великою вулицею, мирно довбаючи порох кийком, незважаючи навкруги, мов не добачуючи людей i землі. Його…