Кулиш Николай Гуриевич список книг

Биография на Русском языке:

Мыкола Кулиш, полн. имя Николай Гуриевич Кулиш (укр. Микола Гурович Куліш) —  украинский писатель, режиссер, драматург, общественный деятель, газетчик и редактор, деятель украинского образования, педагог..

Участник Первой мировой войны. Пьесы «97» (постановка 1924), «Коммуна в степи» (постановка 1925, пост.К.Марджанишвили, 1930), «Прощай, село!» (1933), комедии «Мина Мазайло» (1929), «Так погиб Гуска» (опубликована 1960) в основном посвящены социальным процессам послереволюционного периода в селе. Помимо указанных пьес, сочинил этюд «Легенда про Ленина» и сцены «Колонии». Ряд пьес считаются утерянными: «На рыбной ловле» (1913), «Такие» (1934, изъята во время ареста). Сотрудничал с Лесем Курбасом и его театром «Березиль».

Репрессирован, расстрелян в Сандармохе (Карелия) в 1937 г.

Жизнеописание.
Детство:

Родился — 6 (18) декабря 1892  в деревне Чаплинка Днепровского уезда Таврической губернии (сейчас - территория Херсонской области). В своих письмах он называл родное село Чаплин.

Однако с детства у него остались противоречивые и горькие впечатления и чувства. Антонина Кулиш, жена художника, в своих мемуарах «Воспоминания о Николае Кулиша», завершенных в 1953 году в Филадельфии, подробно изложила один из драматических моментов его детских лет, записанный со слов писателя. Он показывает, что мать его неоднократно била за ложь и другие проступки.Свои впечатления от детства целом Николай Кулиш лаконично обобщил в известной автобиографии, написанной 1921 на русском языке.
С 9 лет учился в церковно-приходской школе, где оказался способным учеником. Чаплинские интеллигенты (особенно энергичный школьный учитель Владимир Филиппович Губенко, который долго убеждал родителей Николая Кулиша, что их сын очень способный) решили помочь одаренному мальчику и собрали средства - около 100 рублей - чтобы он мог продолжать образование.
В Олешках:
С 1905 года учился в Олешковском (теперь Цюрупинск Херсонской области) городском восьмикласному училище. Кулиш познакомился с патриархальностью Олешков в первый же день. Приятель Кулиша по училищу Антон Алейников вспоминал: « Кулиша привела в дом наша мать . Она говорила , что этого мальчика заметила на Базарном площади в предвечерье и , узнав из расспросов , что ему негде остановиться , привела к себе домой ... Мы всей семьей , 9 душ , жили в одной большой комнате , спали на полу , а Кулиша выделили жилплощадь на печи и закрыла занавеской » . Ничем не примечательная дом Алейниковых , на Мещанской (ныне ул . Самарцы) , где Кулиш так и остался жить , сохранилась. Именно в Олешках Кулиш и знакомится с известным писателем и переводчиком Иваном Днепровским , который впоследствии написал много воспоминаний о Кулиша. Однако из-за своей резкой характер и способность группировать вокруг себя критически мыслящих учеников, он имел плохие отношения с руководством . Поэтому Кулиша несколько раз отчисляли из училища , как он писал из автобиографии «за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству » .
Но несмотря на это , Кулиша удалось 1908 вступить в Олешковской прогимназии . Здесь он учебу не закончил , поскольку заведение закрыли во времени , когда до окончания ее Кулиша оставалось совсем немного.
Жил на квартире своего гимназического друга Всеволода Невелля . Где и познакомился со своей будущей женой Антониной Невелль .
Первый литературный опыт:
Всего в литературном развитии Кулиша городок Алешки занимает особое место, ведь здесь он начинает писать. Первые его произведения - это сатирические стихи, фельетоны, эпиграммы, появляющиеся на страницах ученических рукописных журналов «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», инициатором и редактором которых он сам и был. Другие, непечатные произведения распространялись в списках среди подростков и молодежи и впоследствии оказали значительное влияние на них.В Олешках также появляются первые драматические опыты Кулиша - колоритные рисунки из прежней жизни. В 1913 году он пишет первую пьесу «На рыбной ловле» на русском языке, впоследствии легла в основу комедии «Так погиб Гусыня».
Первая мировая война:
Когда Николаю Кулишу было 22 года , он направил документы в Новороссийский университет на филологический факультет, где его даже зачислили на первый курс. Однако эти планы прервал начало Первой мировой войны , когда в августе 1914 года его мобилизовали в армию.В армии неожиданно для себя Николай Кулиш делает военную карьеру .Сначала он служил рядовым в запасном батальоне и перед отправкой на фронт захотел увидеть свою невесту Антонину , которая была учительницей в селе за 72 версты от казармы . Поэтому он самовольно оставил казарму , из-за чего получил наказание от полковника , хотя и не очень строгое .
В 1914 году полковник отправил его в Одесской школы прапорщиков , по окончании которой он отправляется на фронт . В 1915-1917 годах проводит на передовой. И здесь продолжает писать произведения . В основном это были стихи и небольшие драматические сцены . Некоторые его поэзии печатались в армейской газете, а одноактные пьесы разыгрывали солдаты .
Первая мировая война плохо отразилась на здоровье Николая Кулиша : у него ранение , контузия , усиление критических настроений. В 1917 году , уже будучи офицером , Николай Кулиш во время Февральской революции становится на ее сторону , связывая с этим свои надежды на построение гуманистического и справедливого общества .
Начало 1920-х годов:
После демобилизации руководил органами народного образования в Олешковском уезде, редактировал газету «Красный Путь» в Зиновьевске (теперь Кировоград). В этот период он составляет первую украинскую азбуку для взрослых - «Первичка», в которой автор использовал произведения классической украинской литературы, а также некоторые собственные. Организуя школы, заботясь за учеников и учителей, Николай Кулиш много путешествует южной Украины. Во время голода 1921-1922 годов Кулиш всячески пытался помочь школьникам и учащимся. События этого периода жизни он изображает в документально-нарисовано повести на русском языке «По весям и селам». Это произведение состоит из двух частей «Из записной книжки 1921 года» и «Из записной книжки 1922 года» (опубликованы в одесском педагогическом журнале «Наша школа» № 3,4-5 за 1923 г.). В нем Николай Кулиш использует элементы художественного повествования, публицистические рассуждения, документировано наблюдения, с помощью которых описал голод в Таврии.
В Одессе и Зиновьевске:
В 1922 работал в губернском отделе народного образования в Одессе на должности инспектора школ. В 1924 написал пьесу «97», в которой рассказал о голоде 1921-22 на Херсонщине. Постановки этого произведения и пьесы «Коммуна в степях» (1925) на харьковской сцене принесли Кулишу всеобщее признание. В 1924 году Кулиш также знакомится с Юрием Смоличем - известным писателем и общественным деятелем, оставил много воспоминаний о Кулиша.В Одессе писатель становится членом писательского союза «Гарт». Интересуется культурным, литературным и художественным жизнью Украины в свое время.В Зиновьевске с конца апреля до начала июня 1925 редактирует газету «Красный путь». В это время переписывался с Днепровским и другими известными культурными деятелями.
В Харькове:
В 1925 переехал в Харьков , где знакомится с такими выдающимися деятелями украинской литературы как Волновой Николай , Лесь Курбас , Остап Вишня , Владимир Сосюра , Юрий Яновский , Павло Тычина , Иван Днепровский , Григорий Эпик и другие. В этот период входил в литературную организацию « ВАПЛИТЕ » . Вел многолетнее плодотворное сотрудничество с труппой театра « Березиль » и его режиссером Лесем Курбасом , с которым Николай Кулиш познакомился в 1925 году.
С середины 1920- х годов Николай Кулиш постепенно становится одной из найцентральниших фигур украинского литературного , общественного и художественной жизни , а также центральной фигурой тогдашней украинской драматургии. Поэтому в ноябре 1926 был избран президентом « ВАПЛИТЕ » и в январе 1928 он занимал эту должность. В 1926-1928 Кулиш входил в состав редакционной коллегии журнала «Красный Путь » , печатается в альманахе « Литературная ярмарка » , пишет статью « Критика или прокурорский допрос » , где защищает право художника на самобытность на внутреннюю независимость.С конца 1929 - член президиума нового литературного объединения « Пролитфронт » .Однако с началом 1930- х годов в жизни Николая Кулиша наступают трагические страницы жизни : большинство его произведений, до этого были достаточно популярными , испытывают большой политической и эстетической критики . С помощью пробольшевистски литературных критиков и литературоведов творчество Николая Кулиша становится одной из негативных тенденций в тогдашней украинской литературе . После премьеры драмы « Маклена Граса » ее категорически не восприняла публика и высшие эшелоны власти .После того , как Николай Кулиш на недолгое время покидает Харьков и путешествует Херсоном , видя голодомор 1933 года, он начинает разочаровываться в революционных идеях . В это время против него направляется идеологическая кампания , в ходе которой утверждается , что пьесы « Народный Малахий » , « Мина Мазайло » , « Патетическая соната » имеют основой враждебные коммунистическому режиму взгляды.
На первом всесоюзном съезде советских писателей , который состоялся 17 августа - 1 сентября 1934 , Николая Кулиша объявили буржуазно - националистическим драматургом . 19 августа на утреннем заседании И. Кулик в своем докладе о направлениях развития украинской литературы охарактеризовал Николая Кулиша как художника , который является представителем « проявлений национализма » в драматургии , и как художника , «большинство пьес которого откровенно националистическими и враждебными нам » и отметил , что на них базировалась работа театра « Березиль » , когда им руководил Лесь Курбас.
В декабре 1934 года , после похорон своего друга Ивана Днепровского , Николая Кулиша арестовали органами НКВД и обвинен в принадлежности к террористической организации и связях с ОУН. Во время судебного процесса по « Делу боротьбистов » в марте 1935 Кулиша приговорен к 10 годам Соловецких лагерей .На Соловках содержался в строгой изоляции . 3 ноября 1937 , по постановлению особой тройки НКВД по Ленинградской области от 9 октября 1937 , расстрелян в урочище Сандармох Медвежьегорска района , Карелия , в составе т. н. « Соловецкого этапа » в количестве 1111 человек , вместе с Валерьяном Пидмогильным , Юрием Мазуренко и Григорием Эпиком .
До 1997 года исследователи делали предположение , что Соловецкий этап был свергнут с баржи в Белое море. Однако эта версия опровергнута карельским « Мемориалом » , который нашел истинное место убийства украинских классиков , в том числе и Николая Кулиша.Реабилитирован 4 августа 1956 за отсутствием состава преступления .

3 ноября 1937 Николая Кулиша расстреляли вместе с большой группой украинской интеллигенции лесу под Сандармохом (Карелия).

Экранизации:

По произведениям писателя сняты телефильмы: «Закут», «Мина Мазайло», «Народный Малахий». Ему посвящено ленты: «Николай Кулиш» (1970), «Николай Кулиш» (1991), документальные кинокартины «Ловушка», «Бремя молчания» (1991).

Курбас и Кулиш: 
Николай Кулиш считал Леся Курбаса выдающимся режиссером и мыслителем . Кулиш ценил Курбаса как аналитика искусства и литературы , как человека широкой гуманитарного образования , одного из теоретиков украинской культуры.Дружба между Кулишом и Курбас длилась 8 лет - до смерти и имела большое влияние на становление украинского театра в первой половине 20 века.
Так что Лесь Курбас очень уважал Кулиша , его пьесы ставились в театре « Березиль » чаще . Непосредственно Лесь Курбас поставил пьесы « Народный Малахий » , « Мина Мазайло » , « Маклена Граса » , а при его поддержке ставили пьесы « Коммуны в степях » и «97 » . Если бы не запреты реперткому , в этом театре также были бы поставлены комедии «Так погиб Гусыня » , « Хулий Хурина » , драмы « Зона» , « Закут » , « Вечный бунт » , « Патетическая соната » - это было в намерениях театра « Березиль » .
Лесь Курбас считал Николая Кулиша ведущим украинским драматургом и неоднократно говорил об этом в многочисленных выступлениях , диспутах , статьях . Курбас был также одним из самых тщательных аналитиков творчества Кулиша. Отмечая особенность драматической манере , режиссер акцентировал внимание на том , что она « романтическая в реалистическом » .

Біографія на Українській  мові:

     Микола Гурович Куліш народився  6 (18) грудня 1892 в селі Чаплинка -  помер 3 листопада 1937, ур. Сандармох (Карелія) - український письменник,  режисер, драматург, громадський діяч, газетяр і редактор, діяч української освіти, педагог.

     Микола Куліш - один з найяскравіших та найбільш оригінальних українських драматургів першої половини минулого століття. Розквіт його творчої активності припав на 20-ті - початок 30-х років - період відродження, розвитку та трагедії України. М.Куліш - один з засновників української модерної драматургії. Його п'єси нічим не поступаються кращим світовим зразкам. Їх постановка у "Березолі" Леся Курбаса дала можливість двом корифеям українського театру в синтезі тексту і режисерського таланту показати найболючіші проблеми тих років.

Микола Гурович Куліш народився  в селі Чаплинка Херсонської області. Родина його батьків жила бідно: батько майже все життя провів у наймах, мати від важкого життя (теж у наймах) передчасно померла. Миколі з дитинства довелося служити у панських економіях. "Люблю… голоту. Серцем її люблю", - напише згодом драматург. Матеріальні нестатки, життя в сирітському будинку все ж не перешкодили здібному хлопцеві закінчити сільську школу (1901-1905). 1905 року місцева інтелігенція, зважаючи на неординарні здібності Миколи та його прагнення до навчання, зібрала гроші і послала хлопця вчитися у вищу початкову школу в Олешків (тепер - Цюрюпінськ). Але коштів на закінчення навчання не вистачило, і Микола опинився в притулку олешківського благодійного товариства.
Через його бунтарський дух М, Куліша 1908 року виключили зі школи. Тут вдруге на допомогу майбутньому драматургові приходить прогресивна інтелігенція. Завдяки турботам молодих вчителів Микола Гурович вступає до громадської чоловічої гімназії. Він виявляє себе як талановитий та всебічно розвинений юнак. Випускає рукописний журнал, пише вірші, ставить аматорські вистави. В гімназії Микола знайомиться і починає товаришувати з І. Шевченком (гімназійна кличка "Жан"), майбутнім драматургом і прозаїком, відомим під ім'ям Івана Дніпровського. 1913 року гімназію було закрито, і Микола, маючи надію таки отримати атестат про закінчення гімназії, їде на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном.
Підготовку до вступу в університет (Микола хотів навчатися в Одеському університеті, куди і приїхав після закінчення гімназії) перервала світова війна. М. Куліш пішов у Одеську школу прапорщиків. Закінчивши її 1915 року, їде на фронт. Незважаючи на загрозу трибуналу, він залишає військову частину і їде до Олешок, щоб заручитися і попрощатися зі своєю дівчиною Антоніною. Вже на фронті він знаходить можливість взяти з нею шлюб.
Штабскапітан Куліш добровільно зголошується залишити штаб і піти на передові позиції. Навіть під час війни письменник продовжує писати вірші, а також одноактові п'єси для солдатського драмгуртка. У 1917 р. Куліша, як найавторитетнішого і найпрогресивнішого офіцера, обрано депутатом на військовий з'їзд Західного фронту, що проходив у Луцьку.
1918 року Микола Гурович Куліш прибуває до рідних Олешок і відразу з головою поринає в культурно-громадське життя. Він очолює виконком міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, у Дніпровському повіті організовує культурно-політичне українське товариство "Просвіта" і стає його головою. Намагається вирішити й питання економічного плану, щоб дати товари і заробіток населенню, скасовує царську тюрму в Олешках з наміром перетворити її на майстерню. Того ж року вступає до Комуністичної партії.
Коли на Олешки почали наступати десантники Антанти, що знищували всіх причетних до української революції, Директорія наказала всім відступати без бою. Незважаючи на це, М. Куліш у Херсоні збирає півтори тисячі олешківських утікачів, сформувавши таким чином "Перший Український Дніпровський Полк" (існує версія, що цей полк формально належав до військ отамана Григор'єва-Тютюнника, які скинули в море війська Антанти). З цим полком Микола Куліш, як начальник штабу, проходить шлях від Херсона до Києва. Юрій Яновський у своєму романі "Вершники" описав полк Куліша під назвою "олешківського батальйону Шведа", а сам Микола Гурович став прототипом комісара Данила Чабана, якого Яновський характеризує як "майбутнього письменника". До речі, коли роман "Вершники" (1935) вийшов друком, сам Куліш перебував уже на Соловецькій каторзі…
Влітку 1919 року, під час другого наступу Денікіна, Куліш перебуває у підпіллі.
Коли Радянська влада знов утвердилася на східній Україні, Куліш знову повертається до рідних Олешок. Тут, аж до переїзду в Одесу, він редагує газету, завідує повітовим відділом народної освіти. Він сприяє відкриттю українських шкіл та дитячих притулків, пише буквар "Первинка". В той час драматургу довелося вперше потрапити за ґрати, адже його діяльність під час війни "не зовсім співпадала з інтересами більшовицької армії" (зі слів дружини письменника Антоніни Куліш полк Миколи змальований у романі Ю. Яновського "Вершники", зовсім не "сповідував" більшовицької політики). Олешківський виконком бере Куліша на поруки. Перебуваючи на посаді, яка вимагала постійних поїздок по району, Микола Куліш на власні очі бачив страшну трагедію голоду 1921 року. Побачене спонукало драматурга до написання першого твору - драми "97".
1922 року Куліш переїжджає до Одеси. Там він працює в губнаросвіті і остаточно закінчує драму "97" (1924 р.). Цього ж 1924 року Куліш висилає в тодішню столицю України Харків п'єсу, а 9 листопада в театрі ім. Франка відбувається її прем'єра. 1925 року, лише за рік після написання, "97" було поставлено в Нью-Йорку та інших містах США. Проте фінал твору, в якому автор на вимогу цензури змушений був врятувати від смерті головного героя Мусія Копистку, не задовольняв М. Куліша. "Фінал може бути тільки один, - писав він у Дніпровському 10 грудня 1924 року, - загибель комнезаможу на селі під добу голоду. І коли хтось переробить фінал… внутрішня будова п'єси буде порушена". Дві сили зіткнулися в сюжеті п'єси, одна народжена іншою - революція та голод. І обидві вони мертвотні, і сіяти можуть лише смерть.
Тема села та його знищення знаходить своє місце в драмах "Комуна в степах" (1925, 1931) та "Прощай село!" (1933).
У п'єсах Куліша часто переплітаються комедійне та трагедійне начало. У п'єсі "Отак загинув Гуска" (1925) головний герой осмислюється і як комедійний, і як трагедійний персонаж. "Хулій Хулина" (1926) - теж комедія, хоча й "сатира - без найменшого проблиску. Радянська Україна - якась суцільна божевільня" - пише про неї один з тогочасних "політрецензентів": двоє шахраїв, що вдають із себе за партійних босів, протягом певного часу дурять ціле містечко на чолі з місцевими партійними чиновниками. П'єсу пройнято атмосферою трагічної сатири, яка оголює ідею абсурдності буття у мертвому полі радянської офіційної дійсності, яку зображено в формі балагану. В мелодрамах "Зона" (1926) та "Закут" (1929) драматург безпосередньо звертається до теми переродження революційної ідеї, катастрофи фанатизму, висвітленої у попередніх п'єсах.
Комуни, партократизм, комуністичний фанатизм набувають чітко окресленої думки про соціалізм як "хвору мрію", утопічний й небезпечний соціально-психологічний експеримент у "Народному Малахії" (1927). Головний герой, Малахій Стаканчик, пройнявшись ідеєю морального вдосконалення людства, врешті-решт втрачає розум. Фанатична віра в "голубую даль" призводить до його загибелі. Прем'єра цієї резонансної п'єси відбулася на сцені "Березолю" 31 березня 1928 року, але була нищівно розкритикована та з часом знята з репертуару. На той час М. Куліш був президентом ВАПЛІТЕ. Але починався процес знищення новітньої української літератури. На початку 1927 року Микола Куліш та інші члени ВАПЛІТЕ на вимогу ЦК КП(б)У змушені були виключити з організації Хвильового, Ялового та Досвітнього. 25-28 січня 1927 року з метою створення нової літературної "пролетарської" організації ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських Письменників), що мала стати опозицією до ВАПЛІТЕ. було проведено з'їзд пролетарських письменників від ЦК КП(б)У. Це був початок кінця. Не допомогли навіть виправдання і покаяння Хвильового, Ялового та Досвітнього. І за Резолюцією Загальних зборів ВАПЛІТЕ від 14 січня 1928 року в місті Харкові більшістю голосів (утримався О. Громов) спілка, яка об'єднувала найталановитіших письменників (І. Дніпровський, Майк Йогансен, Микола Куліш, Петро Панч, Юрій Смолич, Павло Тичина, Юрій Яновський та ін.), самоліквідувалась.
1934 року М. Куліша виключають з Комуністичної партії за написання "антипартійних націоналістичних п'єс". А 8 грудня під час похорону найближчого друга - І. Дніпровського - М. Куліша прямо з вулиці енкаведисти забирають у свій "воронок". Вилучена під час обшуку п'єса "Такі" (рукопис) зникла в архівах КДБ. З кіносценарію "Парижком" залишився лише уривок. Рукопис роману згорів під час війни в окупованому Харкові. На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 року велику групу "націоналістів", серед них і М. Куліша, засудили на 10 років спецтаборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень Кулішеві інкримінували ще й членство в ОУН. Під час відбуття покарання М. Куліш, як "особливо небезпечний злочинець", утримувався в спецізоляторі. Його ніхто не бачив, що призводило до існування різних чуток щодо його існування та смерті в таборі. Із архівних документів відомо, що "особлива трійка" УНКВД Ленінградської області постановою ч. 83 від 9 жовтня 1937 року засудила видатного драматурга до розстрілу.
3 листопада 1937 року Миколу Куліша розстріляли разом із великою групою української інтелігенції лісі під Сандармохом (Карелія).